Смертниці

Вона повернулася до коридору. Денне світло швидко згасало, будинок поринав у відтінки сірого.

— Агов! — гукнула Джейн. — Як до тебе піднятися?

— Подивись у другій кімнаті.

Вона побачила драбину, видерлася нагору. Просунувши голову в люк, роззирнулася. «Меґлайт» Гебріела прорізав тіні.

— Є щось? — спитала вона чоловіка.

— Мертва білка.

— А щось цікаве?

— Не дуже.

Джейн піднялася на горище, мало не вдарилася головою об низьку балку. Довгоногий Гебріел був вимушений пересуватися навприсядки, оглядаючи периметр, промінь ліхтаря поволі освітлював найглибші закутки тіней.

— Тримайся подалі від того кутка, — застеріг він. — Дошки обвуглені. Навряд чи підлога міцна.

Джейн рушила до протилежного боку, де останнє, сіре вже світло дня проходило в самотнє віконце. На ньому ґрат не було: вони були не потрібні. Вона підняла раму, висунула голову й побачила вузький карниз, падіння з якого потрощило б усі кістки. Це — втеча для самогубців. Зачинивши вікно, вона завмерла, не зводячи очей із дерев.

У лісі швидким світляком блимнуло світло.

— Гебріеле.

— Прекрасно. Ще одна мертва білка.

— Там хтось є.

— Що?

— У лісі.

Він підійшов до неї, вдивився в сутінки.

— Де?

— Щойно бачила.

— Може, авто проїздило.

Гебріел відвернувся від вікна, пробуркотів:

— Чорт, батарейка сідає.

Він кілька разів струсонув ліхтарик. Промінь став яскравіший, а тоді знову почав тьмяніти.

Джейн так і дивилась у вікно, на ліс, який, здавалося, наближається до них. Бере в полон в цьому домі привидів. Спиною пробігся холодок. Вона розвернулася до чоловіка.

— Я хочу піти.

— Треба було замінити батарейки перед виїздом…

— Будь ласка. Негайно.

Він почув тривогу в її голосі.

— Що сталося?

— Не думаю, що то просто проїздило авто.

Гебріел знову розвернувся до вікна, завмер, закриваючи широкими плечима рештки тьмяного світла. Його мовчання налякало її, від тиші серце калатало сильніше.

— Гаразд, — тихо мовив він. — Ходімо.

Вони спустилися драбиною, відступили до коридору, повз кімнату, де в шафі досі лишалася кров. Зійшли вниз сходами, де відтерте дерево досі шепотіло про жахи. П’ять жінок уже померли в цьому будинку, і ніхто не чув їхніх криків.

«Наших теж ніхто не почує».

Вони вибралися на ґанок.

І завмерли, раптово засліплені потужними ліхтарями. Джейн підняла руку, затуляючись від сяйва. Почула, як хрумтять гравієм кроки, і розрізнила примруженими очима три темні фігури, що наближалися до них.