Пробуджені фурії
- Автор: Морган Ричард
- Серия: Такеши Ковач #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-238-9
- Переводчик: Виталий Ракуленко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Пробуджені фурії». Краткое содержание книги:
Я знову спробував поворушити пальцями на лівій руці Цього разу іскорки поступилися місцем глибокому бо в кістках, від якого з очей бризнули сльози. Пальці не відповідали. Долоня ніби прикипіла до троса.
— Бажаєте, щоб я сповістила аварійні служби?
Аварійні служби: поліція Текітомури, у них за спина ми — служба безпеки списантів, що принесе звістку про те, наскільки незадоволений Курумая, сповіщений місцевий осередок якудзи із новим мною за усміхненого ватажка і, хто знає, може, й Лицарі Нового Одкровення, якщо їхні кишені дозволяють давати хабарі поліції, і якщо вони стежили за недавніми подіями.
— Дякую, — кволо промовив я. — Гадаю, сам упораюся.
Я глянув угору на зсудомлену лівицю, тоді знову на тричі вигнутий шпиль, тоді вниз, у порожнечу. Протяжно й глибоко вдихнув. Тоді повільно пересунув праву руку по тросу, поки вона не торкнулася своєї зчепленої напарниці. Ще один вдих — і я гойднув тілом нижче пояса. Щойно реанімовані нервові закінчення в животі одразу запричитали. Я махнув правою ногою, щоб зачепитися, промазав, махнув ще раз і таки зачепився. Обкрутив ступню навколо троса. З лівої руки знялося ще трохи ваги. В ній почало серйозно стріляти — боляче вибухало в суглобах і м’язах.
Ще один вдих, ще один погляд ун…
Ні, біс тебе бери, не дивися вниз.
Ще один вдих, зціплені зуби.
Тоді вказівним і великим пальцем я почав по одному розгинати паралізовані пальці, що трималися за трос.
За пів години я покинув синюватий морок гніздища, не відступаючи далеко від межі настирного маніячного реготу. Адреналіновий настрій не полишав мене всю дорогу по плечу консолі, вниз хисткою драбиною археологістів — нелегкий шлях, коли одна рука ледве працює — а тоді сходами. Я ступив на тверду землю, й досі придуркувато всміхаючись, а тоді подався стежкою між хатинами з насадженою обережністю й тихенькими вибуховими розрядами смішливого пирхання. Навіть діставшись нашої хатини, навіть зайшовши всередину і глянувши на порожнє ліжко, в якому лишалася Сильва, однак я відчував ще незгаслу усмішку, що смикалася на моїх губах, і сміх, що тихо булькотів десь у животі.
Я ледве видряпався.
Розчіпляти пальці на тросі було не дуже весело, але якщо порівнювати це з рештою пригоди, то можна сказати, що то була чиста насолода. Щойно звільнившись, моя ліва рука впала й повисла на плечі, суглоб в якому болів, як гнилий зуб. Від неї було стільки ж користі, скільки було б від гирі на шиї. За тим послідувала добра хвилина матюків, перш ніж я змусив себе відчепити праву ногу, вільно хитнутися на правій руці й використати інерцію, щоб незграбно стрибнути вбік, до шпилю, що стримів донизу. Я вхопився рукою, вп’явся нігтями й побачив, що марсіяни бодай раз таки спромоглися використати матеріал, тертя на поверхні якого наближалося до пристойного, а тоді захекано бухнувся в сідло в його нижній частині. Я просидів отак добрих десять хвилин, притулившись щокою до холодного сплаву.
Обережно вихиляючись та виглядаючи, я побачив отвір у підлозі, який раніше пообіцяла Розкопка-301 — на відстані руки, якби я стояв на кінчику шпиля. Я зігнув ліву руку, відчув якийсь відгук над ліктем і подумав, що принаймні вона зможе послужити зачіпним гаком. А з тієї позиції я, можливо, міг би закинути ноги вгору й усередину отвору.
Ще за десять хвилин, спітнілий, я був готовий спробувати.
Через напружені півтори хвилини я лежав на підлозі гніздища, тихо гигикаючи й слухаючи дріботіння луни в інтер’єрах цієї чужинської архітектури, що врятувала мені життя.
Нічого особливого.
Нарешті я таки вибрався назовні.
В хатині вони повибивали всі внутрішні двері, за якими могла ховатися загроза, а в спальні, яку ми розділили з Сильвою, виднілися ознаки боротьби. Я озирнувся, масажуючи руку в плечі. Легенька тумба лежала перекинута біля ліжка, простирадла здерті й протягнуті від ліжка до дверей.
Більше нічого вони не торкнулися.
Крові не було. Не було настирного запаху розрядженої зброї.
На підлозі спальні я знайшов свого ножа й «Рапсодію». Грюкнулися на підлогу з тумби, коли та падала, розлетілися по різних кутках. Вони з ними не клопоталися.
Надто квапилися.