Емілі в пошуках веселки
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Емілі з Місячного Серпа #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга В. Макарова
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі в пошуках веселки». Краткое содержание книги:
Це третя книга трилогії Люсі-Мод Монтгомері Емілі з Місячного Серпа.
– Ільза таке невтомне створіння, — скаржилась тітка Елізабет. — Люди певно злякаються, що вона померла, якщо вона бодай мить сидітиме спокійно.
— Мені подарували на весілля сорок дев’ять флаконів засобу від морської хвороби, — поділилась Ільза. — Якщо сюди дістанеться тітка Кейт Мітчел, матиму п’ятдесят. Хіба не прекрасно мати таких практичних родичів, Емілі?
Вони удвох сиділи в Ільзиній кімнаті. Надійшов вечір, незабаром мав прибути Тедді. Ільза вже приміряла і зневажливо відкинула вбік з півдюжини суконь.
— Емілі, що мені вдягти? Виріши за мене.
— Не буду. Зрештою, яка різниця, в чому ти будеш?
— Правда, чиста правда. Тедд ніколи не звертає уваги на моє вбрання. Мені подобаються чоловіки, які помічають і кажуть мені про це. Чоловіки, яким я у шовках подобаюся більше, ніж у бавовні.
Емілі визирнула у вікно на зарослий сад, у якому місячне сяйво, немов безкрає сріблясте море, м’яко билось об корму перших суден у флотилії маків.
— Я мала на увазі, що Тедді… не думатиме про твоє вбрання… він думатиме про тебе.
— Емілі, чому ти щоразу говориш так, ніби ми з Тедді безтямно закохані одне в одного? Це твій вікторіанський комплекс?
— Заради небес, годі вже про вікторіанство! — з незвичною, немурреївською люттю вигукнула Емілі. — Я вже втомилася від цього. Усі гарні, прості, природні почуття ти називаєш вікторіанськими. Увесь-всенький світ здається затопленим зневагою до всього вікторіанського. Усі вони хоч самі знають, про що говорять? Але я люблю все вікторіанське, якщо саме так зараз називається все розумне і гідне.
— Емілі, Емілі! Гадаєш, тітка Елізабет вважала б розумним або гідним безтямно в когось закохатись?
Обидві розсміялись, і несподівана напруга здиміла.
— Все гаразд, Емілі?
— Авжеж. Гадаєш, я о такій порі радше била б байдики вдома?
— У мене так само. Я б не хотіла просидіти увесь вечір мовчки, чекаючи на Тедді. Ми з ним кожні кілька хвилин влаштовуємо через щось сцену. Сцени — це, звісно, прекрасно. Вони запалюють у житті вогник. Я просто потребую сцени бодай раз на тиждень. Ти ж знаєш, мені завжди подобались добрячі колотнечі. Пам’ятаєш, як ми з тобою гиркались? А потім ти здала позиції у сварках. Тедді в цьому теж і наполовину не такий гарний як я. От Перрі — той міг би полаятись як слід. Подумай лишень, які пречудові сварки були б у нас із Перрі! Це було б надзвичайно. Вони не були б нудними чи дріб’язковими. І як би ми кохали одне одного в перервах між колотнечами! О-хо-хо!
— Бажаєш зараз бути з Перрі Міллером? — блискавично перепитала Емілі.
— Ні, моя дорогенька. Але і за Тедді я не сохну. Зрештою, знаєш, ми обоє вже мали інше перше кохання. Це все лише розігріта холодна страва. Не турбуйся. Я дбатиму про нього. У мене це вийде значно краще, ніж якби він у моїх очах був трохи нижчим за янголів. Не варто думати про чоловіка, що він досконалий, бо він насправді у цьому впевнений, а коли він знаходить когось, хто із цим згоден, то сідає йому на шию. Мене завжди трохи дратує, що люди вважають мене щасливицею, бо отримаю в чоловіки Тедді. Приходить тітка Іда Мітчел і: «Ти матимеш невимовно прекрасного чоловіка, Ільзо». Приходить Бріджит Муні з Пічного містечка, яка чистить паркети, і: «Ого, ну але ж і нічогенького мужчину матимеш, панночко». І думаєш собі: «вони як сестри». Тедді справді хороший, особливо відколи довідався, що він не єдиний чоловік на світі. Він уміє дуже тонко відчувати. Хотіла б я знати, яка дівчина його цьому навчила. А, хоча була одна. Він розповідав мені про свою першу любов — небагато, зовсім трошки. Вона жорстоко його образила, потім змусила думати, що він для неї важливий, а тоді холодно відштовхнула його. Навіть не відповіла на лист, у якому він їй освідчився. Ненавиджу ту дівчину, Емілі… це трохи дивно, так?
— Не варто ненавидіти її, — втомлено відказала Емілі. — Можливо, вона й сама не знала, що робить.
— Я ненавиджу її за те, що вона так вчинила з Тедді. Хоча це й пішло йому на користь. Чому я ненавиджу її, Емілі? Використай свої славетні навички психоаналізу й розкрий мені цю таїну.
— Ти ненавидиш її… тому що… запозичуючи просторічний вираз, який ми досить часто чуємо… ти «підбираєш її недоїдки».
— Ти геній! Мабуть, так і є. Якими ж потворними робляться деякі речі, коли говориш про них уголос! А я собі лестила, думаючи, буцім це шляхетна ненависть через те, що вона змусила Тедді страждати. Все ж таки, вікторіанці правильно чинили, приховуючи деякі речі. Усе потворне має бути приховане. А тепер, якщо тобі треба, можеш іти додому, а я спробую бути схожою на когось, кого хочеться благословити.