Емілі в пошуках веселки
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Емілі з Місячного Серпа #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга В. Макарова
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі в пошуках веселки». Краткое содержание книги:
Це третя книга трилогії Люсі-Мод Монтгомері Емілі з Місячного Серпа.
— Думала — певний час. Звісно, вона вже давно переросла це.
— Мене! Емілі, вона ж, здається, завжди зневажала мене, завжди через щось мене висміювала, я ніколи не міг їй догодити, ти ж сама пам’ятаєш.
— О так, пам’ятаю, — втомлено підтвердила Емілі. — Вона так тобою переймалася, що ненавиділа миті, коли ти не дотягував до того рівня, який вона собі уявила. Якби вона не… симпатизувала тобі… гадаєш, їй було б діло до твоєї граматики чи правил етикету, якими ти нехтував? Я не повинна була тобі цього казати, Перрі. Усе своє життя я соромитимусь цього. Ти не повинен дати їй здогадатися, що знаєш.
— Звісно, що ні. Та й у будь-якому разі, вона про це вже давно забула.
— О… так. Але тепер ти розумієш, чому їй було б неприємно бачити тебе дружбою на своєму весіллі. Мене роздратувало те, що ти виставив Тедді таким бундючним. А тепер — ти ж не образишся, якщо я попрошу тебе піти, Перрі? Я дуже втомилась, а мені стільки всього треба зробити в наступні два тижні…
— Справді, ти вже маєш бути в ліжку, — погодився Перрі. — Я просто монстр, що змушую тебе залишатись на ногах. Та коли я сюди приходжу, наші зустрічі так схожі на ті, які ми мали багато років тому, що аж не хочеться вертатись. Якими ж шибайголовами ми тоді були! А тепер Ільза з Тедді збираються побратись. Ми вже стаємо трохи старшими.
— Наступної нашої зустрічі ти вже й сам будеш статечним одруженим чоловіком, Перрі, — відказала Емілі, силкуючись усміхнутися. — Я вже дещо про тебе чула.
— Не в цьому житті! Я давно відмовився від цієї думки. Я більше не сохну за тобою, та після тебе жодна вже не здається такою жаданою. Я вже пробував. Я приречений померти старим парубком. Кажуть, таким людям легше вмирати. Та я маю деякі наміри й не збираюся просто відмовлятись від життя. Бувай, люба. Побачимось на весіллі. Воно ж почнеться вдень, так?
— Так, — Емілі сама була вражена тим, як спокійно про це говорить. — О третій годині. Потім вечеря і поїздка до Шрусбері, щоб молодята прокотилися вечірнім човном. Перрі-Перрі, я палко бажаю повернутись у минуле й не сказати тобі всього того про Ільзу. Це як… як… як ми казали у школі, я не думала, що здатна на таке.
— Не переймайся цим так. Я задоволений як пес, що має одразу два хвости, думаючи про те, що колись так багато значив для Ільзи. Не вважаєш, що я саме став достатньо чутливим, щоб зрозуміти, яке це було визнання з її боку? І чи не вважаєш ти, що я нарешті зрозумів, наскільки дорогими ви обидві завжди були для мене і як я тобі зобов’язаний тим, що ти дозволила мені залишитися твоїм другом? Я ніколи не обманював себе стосовно Пічного містечка і різниці між нами. Я просто був занадто дурним, щоб зрозуміти. Я став успішним, я досяг цього, але ви з Ільзою були народжені для успіху. Та ти ніколи не давала мені відчути різницю між собою і мною, як робила більшість дівчат. Я ніколи не забуду брудних жартиків Роди Стюарт. Тож ти не думаєш, що тепер я буду таким дурнем, щоб пишатися тим, що Ільза колись думала про мене або що я навіть дам їй зрозуміти, що мені про це відомо? Більшість своїх старих недоліків я залишив у Пічному містечку, навіть якщо на званому обіді я досі замислююсь, що зі столового приладдя треба взяти до рук першим. Емілі… пам’ятаєш ту ніч, коли твоя тітка Рут зловила мене на тому, що я тебе цілував?[38]
— Певно, що так.
– Єдиний раз, коли я тебе цілував, — без єдиної сентиментальної нотки зауважив Перрі. — І це тривало не довше за постріл, правда ж? Тільки подумав про літню даму, яка стоїть, підглядаючи, в нічній сорочці й зі свічею в руці!
Перрі врешті пішов, заливаючись сміхом, а Емілі піднялася до себе в кімнату.
— Емілі-у-Свічаді, — майже весело сказала вона, — тепер я знову можу дивитися тобі в очі. Я більше не почуваюсь осоромленою. Він кохав мене.
Вона якийсь час стояла усміхнена. А потім усмішка зникла з її обличчя.
— О, якби б я тільки дістала тоді того листа! — з жалем прошепотіла вона.
Розділ 25
Весілля, якого не було
Лише два тижні до весілля. Емілі була вражена тим, наскільки довгими можуть бути два тижні — незважаючи на те, що кожен день у неї був розписаний: вона мала багато справ — як домашніх, так і громадських. Подія обговорювалася всюди. Емілі стискала зуби і вдавала з себе таку ж піднесену як і всі інші. Ільза була тут і там, Ільза була всюди. Вона нічого не робила, зате говорила багато.
— Всюдисуща як блоха, — буркотів лікар Барнлі.
38
Див. «Емілі виростає». — Прим. автора