Кришталеві дороги

— Дивись, Вітю: оце — мій механічний помічник, “цвіркун”, як назвав його небіжчик Петро Іванович. Без нього часом ніяк не можна обійтися, бо в активній зоні температура така висока, а випромінювання таке потужне, що не допомагає навіть анти-термічний скафандр. Наш “цвіркун” — не робот, він просто дублює рухи людини. І дуже точно! Його членисті “пальці” можуть, наприклад, підняти з підлоги сірник і запалити, чиркнувши ним по коробці. Але це вже залежить від майстерності оператора… Ходімо, покажу тобі, як ним керують.

Вони зайшли до “кабінету”, — тобто за перегородку. Сергій сів до пульта, притяг до себе шарнірні ажурні “рукавиці”, занурив у них руки по плечі. Вказівним пластмасовим “пальцем” правиці натиснув на кнопку вмикання дистанційного маніпулятора.

І ту ж мить на “грудях” цвіркуна спалахнула неонова сигнальна лампочка, дистанційний маніпулятор повільно рушив з місця, покотився на своїх коліщатках до “кабінету”. Зупинився. Вклонився своєю чудернацькою головою з великими очима-об’єктивами. Простяг Вікторові тонку, довгу “руку”, поплескав його по плечу “пальцями”, а потім обережно посмикав за вухо.

— Чудесно, Сергію Михайловичу! — захоплено вигукнув Вітя. — Доторк такий делікатний, ніби од живого створіння!.. А оті його вусики на “голові” — антени, звичайно?

— Так. У “тулубі” маніпулятора міститься надзвичайно складна радіоконструкція, з численними фільтрами та стабілізаторами, — адже йому доводиться працювати в зоні “білого шуму” генератора. Знаєш, що це таке?

— Знаю. Я трошки цікавився радіотехнікою.

— Так от, застерігаю: не здумай “цікавитися” будовою “цвіркуна”! Схема дуже делікатна й примхлива, часом виходить з ладу навіть безпричинно, здавалося б.

— А лагодите його ви?

— Ні, тут я не втну. За “цвіркунами” наглядає спеціальна людина.

— А хіба наш не один?

— Є ще кілька.

— А вони не перешкоджають один одному?

— Ні. Працюють на різних частотах, та і радіус дії передавачів лише кілька метрів… Ну, годі про “цвіркуна”. Треба братися до роботи. Ходімо, я покажу, як готуються до проведення експерименту.

Сергій не став пояснювати Вікторові змісту та завдання досліду: хлопцеві ще зарано заглиблюватися в теорію, хай спочатку хоч призвичаїться до елементарних речей.

— Сьогодні, Вітю, ми будемо досліджувати так званий “кварковий резонанс” графіту. Що це таке — побачиш на власні очі, а зрозумієш дещо пізніше. Тільки прошу: ніде й нікому не повторюй наукових термінів, які тут почуєш, і не розповідай, що бачив. А сам пильно придивляйся до кожного мого руху — наступний експеримент уже готуватимеш ти… Дивись: насамперед треба встановити оцей диск у зоні фокусування кваркових променів. Робиться це так… Потім кладемо на нього піддослідний зразок, — у даному разі кубик з графіту. Якщо цей кубик зануриться у вогнетрив — дослід удався.