Кришталеві дороги

Ось так і Сергієві. Починав з мрії про кришталеві дороги — реальні, технічно здійсненні. Може, й справді пізніше буде створено могутні дорожні комбайни, які повзтимуть нескінченними просторами країни, лишаючи по собі надміцну дорогу з матеріалу, що народжується в буянні холодного полум’я. Кінець кінцем важливе не це. Значно важливіше прокласти для самого себе кришталеву дорогу мрії через усе життя, аж за обрій. І пройти нею так, щоб не було соромно перед іншими.

Не все було добре на тому шляху, який уже пройдено. І спотикався, і падав. Та що ж, у житті — як на довгій ниві.

Задзвонив телефон. Певно ж, Наталка.

Ще нічого не сказано між ними. Мабуть, і не буде такої риторичної клятви, як та, що пролунала вісімнадцять літ тому: “Щоб пліч-о-пліч пройти все життя, прокладаючи стежку з кришталю!” Юність любить барвисті слова, зрілість показує себе в дії.

— Так, Наталонько, буду… Через півгодини… На тому ж місці.

Він обвів поглядом свою лабораторію, втомлено випростав плечі і дихнув глибоко, на повні груди.

Все-таки, яка хороша штука — бути молодим і дужим!