Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця
- Автор: Пигидо Фёдор Петрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 966-7332-78-0
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця». Краткое содержание книги:
Таку ж дику сцену мені довелось спостерігати на початку червня на «Намєсті» — центральній площі міста — з тою тільки різницею, що в числі «СС–манів», приблизно такого ж віку, як і перший раз я бачив, було кілька жінок і двоє–троє юнаків років по п'ятнадцять. Цього разу я натрапив уже на кінець того славного бойовища. Попереду йшов американський офіцер та два вояки. «СС–манів» оточувало чоловік п'ятнадцять чеських «бойовніків» з червоними відзнаками на грудях та з пістолями в руках. Всі «злочинці» були закривавлені до втрати людського образу. Руки тримали піднятими вгору. Лише згодом, коли на це звернув увагу американський офіцер, їм дозволено було опустити руки.
Такі сцени можна було спостерігати на всіх вулицях Пільзна.
Ще жахливіші оргії дикого натовпу відбувались в перших днях капітуляції Німеччини — в Празі. Мені розповідали пані О. Самойлович, п. М. Самойлович, пан А. Мойсіяха та інші, гідні цілковитого довір'я люди, які власними очима бачили дикий розгул зовні нібито порядних поважних людей. Вони бачили, як на вулицях Праги вбивали жінок, чоловіків тільки за те, що вони німці; як кидали німецьких дітей з мосту в ріку, на каміння мостових устоїв; як, схопивши маленьких діточок, «висококультурні» чехи розбивали їхні голівки об перила мосту в центрі Праги; як спалювали чоловіків вам же, в центрі Праги, привісивши їх ногами догори біля вуличних стовпів, підвісивши під голову військовий шолом із палаючою бензиною — і безліч інших, неймовірних, здавалося б, неможливих в людському суспільстві, звірячих учинків. І все це відбувалось, прошу замітити, не в центральній Африці, десь за дві тисячі літ до Христа, а саме в центрі Европи, в двадцятому сторіччі, і саме в 1945 році християнської ери!..[202]
Ледве хто стане заперечувати провини гітлерівських молодців перед народами Европи в цій останній війні, але… навіть врахувавши це, не можна виправдати цієї непотрібної звірячої жорстокости. Тим більше, що, мабуть, 90–95 відсотків цих замучених людей, дітей, немовлят винні за вчинки гітлерівських посібників не більше, ніж, скажемо, наші діти за вчинки й злочини московського політбюра.
Ще з дитячих років я звик вважати чехів за один із найбільш культурних народів Европи. Мушу сказати, що те, що мені довелося спостерігати там навесні 1945 року, сильно похитнуло моє переконання. Звідки така злобність, що спричинило її? Адже Чехія найменш, ніж будь–яка інша країна Европи, потерпіла від цієї війни. Її щадили альянти і не бомбардували; її міста й села цілі, її сини не лежать у чужій, непривітній землі, а всі сидять дома, біля своїх матерів. Чехія не зазнала й сотої долі тих страждань і руїн, які випали, скажемо, на долю Польщі, України, Юґославії, Греції, нарешті — Угорщини, яка, як відомо, не з волі народу потрапила в орбіту держав «Осі». Невеличкі матеріяльні втрати Чехії — людських же жертв вона майже не мала — в багатократ компенсовано величезним майном, що його були завезли німці і яке цілком перейшло на власність чехів.
У Німеччині є багато людей, які прожили в Чехії по п'ятнадцять–двадцять років, які були в Празі під час відомих подій 5–9 травня 1945 року, що їх чомусь чехи називають «Празькою революцією»[203] (?). Я пробував кілька разів з'ясувати, що саме спричинило ці жахливі розправи з мирним населенням уже по закінченні війни, вже коли ворог лежав роздавлений, але мені так і не довелося виявити якоїсь одностайної, певної думки. Дехто запевняв, що всі ці нелюдські жорстокості чинили чеські кримінальні елементи, що їх 5–6 травня, під час «революції», було звільнено з тюрм. П. Мойсіяха пробував довести, що все це жахливе спровокували й виконували місцеві комуністи згідно з наказом із Кремля. Кров'ю невинних німецьких діток, жінок та старезних дідів Москва мала на меті, мовляв, навіки посварити чехів із німцями і в такий спосіб назавжди відрізати Чехії дорогу на Захід. Ні перша, ні друга спроби пояснити ці травневі події в Празі — не переконливі. Те, що мені довелось спостерігати в Пільзні, стоїть у повному протиріччі до таких припущень.
202
Ці слова Ф. Пігідо підтверджують публікації в американській пресі. Поведінка чехів щодо німців звертала на себе увагу й обурювала американців. Наприклад, у статті «Дух Гітлера ще живе: Чехословаки сповнюють звірства проти судетських німців», надрукованій в журналі The New Leader (6 жовтня 1945), Сідней Гук жахається перед виявами нацистської ідеології в Чехії.
Гук передрукував звернення до жителів Віноградського кварталу Праги голови комітету Гласа Олдріха, під заголовком «Уся німецька нація відповідає за Лідіце!». В документі вказано, що слово «німець» має писатися з малої букви та щодо німців будуть застосовані різні обмеження: обов'язок носити на лівім боці білу свастику, заборона їздити у трамваї, відвідувати театри, ходити по тротуарах тощо.
С. Гук закидав чехам, що своєю помстою за Лідіце вони зроблять сотні інших Лідіце.
203
Рух опору при допомозі населення 5 травня 1945 року підняв повстання у столиці Чехословаччини. Німецька група армій «Центр» під командуванням фельдмаршала Шернера отримала наказ із Берліна якомога довше тримати оборону проти радянських військ, щоб дати можливість основним силам німецьких військ відступити на захід і здатися американцям.
На прохання повстанців, їм на допомогу з–під німецького підданства перейшла 1–ша дивізія власовської Російської визвольної армії під командуванням генерала С. Буняченка. Спільно з повстанцями вона кілька днів стримувала німецьке угруповання на підступах до Праги. Між повстанцями і німецьким командуванням 8 травня було досягнуто угоди про те, що німці залишать усю важку зброю і не вестимуть бойових дій на вулицях Праги, за що їм буде надана можливість вільного відступу на захід. На світанку 9 травня передові частини Червоної армії увійшли до Праги, яку вони спільно з повстанцями повністю звільнили від німецьких військ. У полон потрапило чимало ворожих частин, з'єднань, рештки власовської Російської визвольної армії.