Переспівниця
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #3
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-038-3
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Переспівниця». Краткое содержание книги:
В лісі я відшукала сосну і назбирала жменьку глиці. Поклала її на полотно, звела докупи кінці, крутонула добряче і зав’язала лозою. Утворився невеликий вузлик завбільшки з яблуко.
Перш ніж зайти в палату, я постояла кілька хвилин ззовні, спостерігаючи за Джоанною. Вона ніколи не вміла приховувати свою лють, проте зараз здавалася маленькою жінкою з широко розплющеними очима, яка силкується не заснути під дією заспокійливого. її лякало те, що ніс із собою сон. Підійшовши до неї, я простягнула їй вузлик.
— Що це? — мовила вона хрипко. Мокрі кінчики волосся кучерявилися в неї на чолі.
— Я зробила це для тебе. Річ, яку ти зможеш покласти до себе в шухляду, — я вклала вузлик їй у руки. — Понюхай.
Вона піднесла вузлик до носа й повільно вдихнула.
— Пахне домівкою.
На очах у неї виступили сльози.
— На це я й сподівалася. Ти ж з Округу 7,— мовила я. — Пам’ятаєш, як ми зустрілися? Ти була деревом. Ну, тимчасово.
Раптом вона схопила мене за зап’ястя.
— Катніс, ти мусиш його вбити.
— Не хвилюйся.
Я опиралася спокусі вивільнити руку.
— Присягнися. Чимсь, що тобі не байдуже, — прошипіла вона.
— Присягаюся. Своїм життям.
Однак вона не відпустила моєї руки.
— Життям своєї родини, — наполягала вона.
— Присягаю життям моєї родини, — повторила я. Джоанна здогадалася, що моє життя не важить для мене абсолютно нічого. Нарешті вона відпустила мою руку, і я потерла зап’ястя. — А для чого ще я туди їду, дурило?
Вона усміхнулася.
— Я просто хотіла переконатися.
Притиснувши вузлик із глицею до носа, вона заплющила очі.
Останні кілька днів перед від’їздом пролетіли, мов кілька годин. Щоранку після короткої розминки мій підрозділ вирушав на стрільбище, де й вправлявся весь день. Я практикувалася переважно з вогнепальною зброєю, однак щодня виділялася одна година на особливу зброю, а це означало, що мені видавали лук Переспівниці, а Гейлові — його важкий високооснащений лук. Тризуб, розроблений Біпером спеціально для Фінея, мав багато можливостей, однак головним був ефект бумеранга: Фіней кидав тризуб, а тоді натискав кнопку на металевому манжеті, що кріпився на зап’ясті, і тризуб повертався назад, його не потрібно було шукати.
Іноді ми стріляли по манекенах, вбраних в однострої миротворців, щоб вивчити слабкі місця у їхньому спорядженні. (Мені миттю пригадалися слабкі місця в силовому полі). Якщо вдавалося поцілити в тіло, з’являлася пляма яскраво-червоної штучної крові. Наші манекени просто просякли червоною фарбою.
Було приємно, що в нашої команди такий високий рівень влучності. Окрім Гейла й Фінея, до команди входило ще п’ять жителів Округу 13. Джексон, жінка середнього віку, була правою рукою Богза; на перший погляд, вона здавалась трохи млявою і повільною, однак могла влучити з такої віддалі, з якої ми й цілі не бачили. Вона ж казала, що просто далекозора. Ще у нашому загоні було дві сестри років двадцятьох, не старші, на прізвище Ліг (ми називали їх Ліг 1 і Ліг 2) — вони були так схожі між собою, особливо в одностроях, що я геть їх не розрізняла, аж поки не помітила маленькі жовті цятки в очах Ліг 1. Двоє старших чоловіків, мовчазні Мітчел і Гомс, могли з п’ятдесятьох метрів збити порох вам із черевиків. На тренуваннях ми іноді стикалися з іншими загонами, які також показували непогані результати, тому я не розуміла нашого особливого статусу, аж поки одного ранку до нас не прийшов Плутарх.
— Загін 451, вас обрано для виконання особливої місії,— почав він. Я прикусила губу, безнадійно сподіваючись, що місія полягає в тому, щоб стратити Снігоу. — У нас є безліч хороших снайперів, однак обмаль знімальних груп. Саме тому ми обрали вас вісьмох. Ви, так би мовити, станете нашим «зірковим загоном». Саме ваші обличчя бачитимуть мешканці Панему на екранах, коли ми захоплюватимемо Капітолій.
Розчарування, шок, тоді злість. Наш загін збунтувався.
— Це означає, що ми не братимемо участі у бойових діях?! — випалив Гейл.
— Ви братимете участь у бойових діях, але не завжди на передовій. Якщо її можна буде такою назвати, — мовив Плутарх.
— Ми проти! — вигукнув Фіней. Його репліка викликала схвальне бурмотіння, однак я промовчала. — Ми хочемо битися.
— Ви будете там, де від вас буде найбільше користі,— мовив Плутарх. — А ми найбільше потребуємо вас на телебаченні. Погляньте тільки, якого ефекту домоглася Катніс, розгулюючи у своєму костюмі Переспівниці! До речі, ви помітили, що вона єдина не жаліється? Це все тому, що вона розуміє вплив телебачення.