Нестерпна легкість буття
- Автор: Кундера Милан
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Воліна Пасічна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Нестерпна легкість буття». Краткое содержание книги:
Коли злочини країни, що звалася Радянський Союз, стали надто скандальними, перед лівими відкрились дві можливості: або плюнути на своє попереднє життя і припинити марширування, або вважати (з більшими чи меншими сумнівами) Радянський Союз однією з перешкод Великого Походу і марширувати далі.
Я вже сказав: те, що лівого робить лівим, є кіч Великого Походу. Ідентичність кіча обумовлюється не політичною стратегією, а образами, метафорами, словами. Отже, можна порушити звичку і марширувати проти інтересів тієї чи іншої комуністичної країни. Проте не можна замінити одне слово іншими словами. Можна погрожувати кулаком в’єтнамській армії, але не можна вигукувати на її адресу: «Ганьба комунізму!» Бо «Ганьба комунізму!» — це лозунг ворогів Великого Походу, і той, хто не хоче втратити своє обличчя, мусить лишатися вірним чистоті власного кіча.
Я кажу це лише задля того, щоб пояснити непорозуміння між французьким лікарем і американською актрисою, яка в своєму егоцентризмі гадала, що стала жертвою заздрощів чи женофобії. Насправді ж француз виявив тонке естетичне чуття: слова «президент Картер», «наші традиційні цінності», «варварство комунізму», належали до словника американського кіча й не мали нічого спільного з кічем Великого Походу.
Наступного дня всі посідали в автобуси й поїхали через увесь Таїланд до камбоджійських кордонів. Увечері вони дісталися до маленького села, де було винайнято кілька будиночків на палях. Річка, що загрожувала паводками, змушувала людей жити нагорі, тоді як унизу, поміж палями, копошилися поросята. Франц спав у кімнаті з чотирма професорами. В його сон знизу вривалося рохкання кабанів, а збоку — хропіння відомого математика.
Уранці всі знову посідали в автобуси. Вже за два кілометри до кордону проїзд було заборонено. Вузеньку дорогу, що вела до прикордонного переходу, охороняли війська. Тут автобуси зупинилися. Вийшовши з автобусів, французи з’ясували, що американці й тут їх випередили і, вишикувавшись, уже стали на чолі колони. Настав найтяжчий момент. Знову покликали перекладача, і розгорілась довга суперечка. Нарешті дійшли згоди: на чолі колони став один американець, один француз та камбоджійська перекладачка. За ними рушили лікарі, а вже потім усі інші; американська актриса опинилась аж у хвості. Дорога була вузька, а з обох боків простяглися мінні поля. Вони раз по раз наражалися на загородження: два бетонні блоки з колючим дротом, а поміж ними вузький прохід. Доводилося йти вервечкою. Метрів за п’ять перед Францом ішов відомий німецький поет і поп-співак, що написав уже дев’ятсот тридцять пісень за мир і проти війни. Він ніс на довгій тичці білий прапор, який чудово пасував до його чорної бороди і вусів, вирізняючи його в натовпі.
Уздовж цієї колони метушилися фотографи й кінооператори. Клацаючи і фуркочучи своїми апаратами, вони забігали наперед, зупинялися, відступали на кілька кроків назад, присідали навпочіпки, а тоді, підвівшись, бігли далі. Вони раз у раз вигукували ймення якоїсь знаменитості чоловічої або жіночої статі і, коли ті мимоволі озирались у їхній бік, натискали на спуск.
Назрівала якась подія. Люди, сповільнюючи ходу, озиралися назад. Американська актриса, відтиснута у хвіст колони, не схотіла більше терпіти приниження й пішла в атаку. Вона кинулася вперед. Це було схоже на п’ятикілометровий забіг, коли бігун, який досі ощадив сили і лишався в кінці групи, раптом виривається вперед і випереджає усіх учасників змагань.
Чоловіки, розгублено посміхаючись, відступили, щоб забезпечити славетній бігунці перемогу, але жінки кричали: — Станьте в стрій! Це вам не парад кінозірок!
Актриса не дала себе залякати й бігла далі вперед разом із п’ятьма фотографами та двома кінооператорами.
Раптом одна француженка, професорка-лінгвіст, схопила актрису за зап’ясток і сказала їй (жахливою англійською мовою): — Це колона лікарів, які мають намір лікувати смертельно хворих камбоджійців, а не спектакль для кінозірок!
Актрисі забракло сили вирвати зап’ясток, затиснутий у руці професорки-лінгвіста.
Вона сказала (чудовою англійською): — Ідіть під три чорти! Я брала участь уже в сотні таких походів! Головне — щоб було видно зірок! Це наша робота! Це наш моральний обов’язок!
— Гівно, — відказала професорка-лінгвіст (чудовою французькою). Американська актриса зрозуміла її і розплакалась.
— Будь ласка, не рухайся, — гукнув їй кінооператор й опустився перед нею на коліна. Актриса втупилася в об’єктив, і сльози котилися по її лиці.