Нестерпна легкість буття

Французькі інтелектуали, з якими Франц зайшов до зали, відчули себе обійденими і приниженими. Похід у Камбоджу був їхньою ідеєю, а тут раптом з’являються американці, які з гідною подиву невимушеністю починають тут верховодити, та ще й говорять по-англійському, анітрохи не переймаючися тим, що якийсь француз або данець може їх не розуміти. Оскільки данці давно забули, що колись являли собою націю, тільки французи з усіх європейців наважилися висловити свій протест. Причому вони були такі принципові, що навіть відмовилися протестувати англійською і звернулись до американців, що заполонили сцену, рідною мовою. Американці, не розуміючи ні слова, реагували на їхню заяву привітними і схвальними усмішками. Зрештою, французам нічого не лишалось, як сформулювати свою незгоду англійською: «Чому це зібрання проводиться лише англійською мовою, якщо в залі присутні і французи?»

Американці були вкрай здивовані таким зауваженням, але, не перестаючи всміхатись, погодилися з тим, щоб усі виступи перекладали двома мовами. Перше ніж продовжити збори, довелося довго шукати перекладача. Тепер кожна фраза звучала англійською й французькою, тож зібрання стало вдвічі, якщо не більше, довшим, бо всі французи, знаючи англійську, перебивали перекладача, виправляючи його і сперечаючись із ним майже про кожне слово. Зібрання досягло свого апогею, коли на сцену вийшла відома американська актриса. Заради неї до зали ввалилася велика група фотографів та операторів, і кожен склад, вимовлений акторкою, супроводжувався клацанням апарата. Актриса говорила про страждання дітей, про варварство комуністичної диктатури, про право людини на небезпеку, про загрозу, що нависла над традиційними цінностями цивілізованого суспільства, про недоторканну свободу людської особистості й про президента Картера, якого глибоко засмучує те, що діється в Камбоджі. Останні слова вона вимовляла крізь сльози.

У цю хвилину підвівся молодий французький лікар з рудими вусами й почав вигукувати: — Ми тут для того, аби йти лікувати умираючих людей! Ми тут не заради слави президента Картера! Нічого тут влаштовувати цирк американської пропаганди! Ми прийшли сюди не протестувати проти комунізму, а лікувати хворих!

До вусатого лікаря враз приєдналися й інші французи. Наляканий перекладач уже не наважувався перекладати те, що вони казали. А двадцять американців на сцені знову дивилися на них з доброзичливими усмішками, і багато хто ствердно кивав головою. Один навіть підняв угору кулак, оскільки знав, що європейці люблять піднімати кулаки у хвилину колективної ейфорії.