Смерть Верґілія

Ледве сказав це, йде далі й показує вівтар і браму, Що Карментальською, кажуть, назвали вже римляни здавна, З шани до німфи Карменти, що долю віщує і перша Те провістила нам, що енеади великим народом Будуть і що Паллантей також містом уславленим стане. Далі великий показує гай, що притулок із нього Ромул завзятий зробив, і ще далі Луперкал у тіні Скелі холодної, що парасійським звичаєм назвали Йменням Лікейського Пана. І гай Аргілету святого Теж показав, і місце, де гостя із Аргоса вбито. Звідти веде під Тарпею і під Капітолій, що нині Золотом сяє, колись же був дикими вкритий корчами. Вже і тоді забобонні жахи цих ось місць полохливу Людність лякали, й тоді уже лісу і скелі боялись. «Глянь, — каже, — гай цей і пагорб цей, лісом укритий, займає Бог невідомий якийсь, хоч вірять і в те аркадійці, Що і самого Юпітера бачили часто, як чорну Тряс він егіду своєю правицею й хмари громадив. Бачиш, крім того, ці городи два, ці розвалені мури, Рештки, що тут залишились, як спомин по давніх героях. Замок цей — батько наш Янус, а той — Сатурн заснував тут, Янусів замок — Янікул, Сатурнія — звався Сатурнів.