Чорнильна кров
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #2
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-066-6
- Переводчик: Любомир Український
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна кров». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» Вогнерукий — вогнедув вичитаний із чорнильного світу, зневірився, що коли-небудь повернеться до коханої Роксани. Та якось він знаходить горе-поета, який зачитує його назад у книжку. Слідом до нечувано лихого чорнильного світу потрапляють Меґі та її рідні. Страшна оповідка проковтує їх.
Але чи відпустить?
— Бріано, ходімо! — наказала Бридка, проте її служниця не поворухнулась. Вона дивилася донизу, на подвір'я, немов ніколи в житті не бачила вогнедува.
Віоланта наморщила чоло і підступила до неї.
— Чому ти так вилупилася? — запитала вона і примружено поглянула на подвір'я.
— Він вирощує квіти з полум'я, — пролепетала дівчина. — Спочатку вони мов золоті бруньки, а тоді проростають пелюстками. Таке я бачила лиш раз… коли була дуже маленька…
— Чудово, та зараз ходи. — Бридка повернулася і покрокувала до дверей.
Вона мала дещо дивну манеру ходити: опустивши голову, але з рівною, як свічка, спиною.
Бріана востаннє кинула погляд на подвір'я, а потім поквапилася за нею.
Бальбулюс розмішував фарби, коли вони увійшли до майстерні: блакитну для неба, теракотову і умбру для землі. Віоланта щось прошепотіла. Напевно, лестила Бальбулюсові. Вона вказала на книжку, яку для неї принесла Бріана.
— Я прощаюся, ваша високосте! — сказав Феноліо.
— Так, ідіть! — відповіла вона. — Та коли наступного разу мене відвідаєте, то не запитуйте про померлого чоловіка, а принесіть одну з пісень, які ви пишете для шпільманів! Мені вони дуже подобаються, насамперед ті, що про розбійника, який гніває мого батька. Як же його звати? А, точно, Сойка.
Засмагла шкіра Феноліо трохи зблідла.
— Звідки… звідки ви взяли, що ці пісні написав я?
Бридка засміялася.
— О, ви забули? Я — донька Змієголова, певна річ, я маю шпигунів! Ви боїтеся, що я розповім батькові, хто автор? Не хвилюйтеся, ми обговорюємо одне з одним лише найнеобхідніше. І до того ж його більше цікавить, про що йдеться у піснях, аніж хто їх написав. А втім, на вашому місці я поки що залишилася б по цей бік хащі!
Феноліо вклонився, вимушено всміхаючись.
— Я врахую вашу пораду, ваша високосте, — сказав він.
Оббиті двері грюкнули, коли він зачинив їх за собою.
— Чорт забирай, — бурмотів Феноліо. — Чорт забирай, чорт забирай!
— Що сталося? — Меґі стурбовано поглянула на нього. — Це через те, що вона сказала про Козимо?
— Дурниця! Ні! Якщо Віоланта знає, хто пише пісні про Сойку, то Змієголов знає запевне. Він має значно більше шпигунів, ніж вона, і що тоді, якщо він недовго залишатиметься по свій бік хащі? Ну, гаразд, ще є час, щоб ужити заходів… — Меґі, — прошепотів він до неї, спускаючись крученими сходами. — Я ж тобі казав, що мав прототипа для Сойки. Вгадай, кого? — Він очікувально поглянув на неї. — Ти мусиш знати, що я люблю брати за прообраз для персонажів справжніх людей, — змовницьки прошепотів він. — Не кожен письменник удається до цього, та з власного досвіду скажу, що це їх просто робить жвавішими! Вирази обличчя, жести, поставу, голос, можливо, родиму пляму чи рубець я краду тут, там, і ось вони дихають, поки кожен, хто чує про них або читає, не повірить, що може доторкнутися до них! Щодо Сойки, я не на кожного зважав. Він мав бути не надто старий, але й не надто молодий, гладкий або малий, звичайно, теж ні, герої ніколи не бувають малі, товсті чи бридкі, можливо, у справжньому житті, але не в оповідках… Ні, Сойка мусив бути високий і ставний, як люблять люди.
Феноліо замовк. Почулися кроки, хтось спускався сходами вниз, і над ними на грубо отесаних східцях з'явилася Бріана.
— Перепрошую! — сказала вона, озирнувшись із відчуттям провини, ніби вислизнула крадькома, без відома господині. — Але цей хлопець. Чи ви знаєте, у кого він навчився так бавитися з вогнем? — Вона дивилася на Феноліо, немов найбільшим її бажанням було почути відповідь і водночас вона цього найбільше боялася. — Ви знаєте? — знову запитала вона. — Ви знаєте його ім'я?
— Вогнерукий, — відповіла Меґі замість Феноліо. — Вогнерукий навчив його. — І лише коли вона вдруге промовила ім'я, Меґі зрозуміла, кого їй нагадувало Бріанине обличчя і вогнисто-рудий вилиск волосся.
Хибні слова
Лишаться тобі нехай руде волосся
І мій шалений сміх.
А інше все, погане чи хороше,
Іщезне геть,
Мов той листок зів'ялий, що течія несе.