Чужі скелети

— Чого ти нервуєш, Родіоне? — подав голос Кравцов. — Не треба нервувати.

— Тому, що він мертвий… Учитель… Як і чому помер, не знаю… Менти заворушилися, справа ж така…

— Мертвий, — погодився Антон, намагаючись триматися якомога байдужіше. — Ти чого нервуєш? Радіти треба — скільки горя приніс. І Оксані…

— Ми не разом більше! — не дав договорити Шабанов. — Не разом, давно. Через нього… Через те, що з нею було… Що робили… Я не зміг…

Ось тепер усі троє знову розгубилися. І на цей раз — ґрунтовно: сам вигляд Родіона Шабанова виявився красномовнішим за будь-які докази: цей парубок навряд чи має причетність до того, що сталося з Русланом Гараніним у Жашкові. Родіон Шабанов винуватив у всьому саму Оксану.

Але ж Родіон… Родіон… Родіон…

— Спокійно, — промовив Антон Сахновський радше сам до себе, ніж до Шабанова. — Давно ви розійшлися з Оксаною?

— Відразу потому, як… Зрозумійте мене правильно. Батьки її все зрозуміли: я б не зміг із цим жити. З нею… з цим усім… після того… Коротше, після того, що вона дозволяла з собою там чинити. Якщо правда навіть одна чутка з десятьох…

— Ти її зрадив, — сказав Антон.

— Нехай так, — легко погодився Родіон, у голосі чувся виклик. — Нехай! Я до того був із нею, вважайте, три роки. Батьки її молилися на мене, без перебільшення. Мама — так особливо. Оксанка така була: легко могла десь із дому зірватися, загуляти чи там що… Казала — всім нам, правильним, на зло. Ну, це довга історія, не цікава вам… Я її всюди знаходив, часом таку… Ну, розумієте… Доставляв додому, вона на довший час заспокоювалася, все знову ставало нормально. Думав одружуватися. Любив… Тільки словами це якось не той… Вона не хотіла. Каже — свобода дорожча. Ось і знайшла свободу. Словом, я втомився від неї. Тоді навіть не шукав. Мене всі зрозуміли…

— Всі — це хто? — уточнив Кравцов.

— Батьки наші. Друзі. Тим більше, вона дзвонила. Потім відомо стало: в них там телефон був… Той козел дбав, аби всі, в кого рідні є, за своїх не переживали. Типу все в нас добре. Вони ж не ховалися, не ховалися — ось у чому фокус! На видноті! Тільки в нас таке можливе!

— Ось ця тема справді глобальна, — погодився Сахновський. — Значить, потому як Оксана втекла, її знайшли і все це почалося, ти її більше не бачив?

— І не кортіло.

— Тоді де вона тепер? — швидко запитала Юлія.

— А я знаю? — вкотре щиро здивувався Родіон. — Як почали діставати всі, кому не ліньки, Олег кудись завіз.

«Нова особа, — машинально відзначив Антон. — У цій історії що не день, то новий персонаж».

— Хто такий? Знайомий твій?

— Радше її. Давно за нею бігав… Потім, після всього, пожалів. Я знаю його трошки… Але з Великодня ні про нього, ні про Оксану нічого не чув.

— Як прізвище? Де знайти?

— Слухайте, я так і не втямив — для чого вам усе це?

— Якщо ти з Оксаною розійшовся — тобі й тямити не треба, — мовив Кравцов.

— Не розійшовся! Гада вже з мене тут робите! Всі з мене гада роблять, а хай самі помучаться!