Чужі скелети
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-232-2
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чужі скелети». Краткое содержание книги:
По закінченні цього — обов’язкова процедура вибачення та пробачення.
Всі вже знали, куди підуть непокірні.
Тому не дивно, що загалом «молодші брати» і «сестри» не спілкувалися між собою. Їм просто не було про що говорити. Ну, а якщо піти звідти… Учитель Свободи і тут мав рацію: «Можете. Ви вільні в своїх учинках. Але вийти звідси не означає вийти на свободу. Тут ви справді вільні, бо однакові. А у великому світі у вас почнуть тицяти пальцями. Бо спробуйте потім жити з усім цим там, за нашим парканом. Ну і, звісно ж, вашим родичам та знайомим буде що розказати, хіба не так?»
Той, хто називав себе Учителем Свободи, насолоджувався своєю владою.
Поки на його територію не зайшла випадково Оксана Приходько.
— Вона прийшла десь у червні, — сказала Леся. — Я вже півроку там жила. Після неї люди ще були, але не так багато. Двоє чи троє, тепер не згадаю.
— З нею, звісно, сталося те, що з іншими, — Роман Кравцов радше констатував факт, ніж запитав.
— Вона пройшла через усе, — кивнула дівчина. — Тільки відразу вперлася, і її тримали в погребі понад тиждень. Так довго ніхто не витримував.
— Не пробачала?
— Трималася, — Леся вкотре шморгнула носом. — Ми тоді ще з однією дівчиною навіть тихо поговорили про це — заздрили. Ми ж так не могли. Тих, хто очищався, не годували. Оксана голодувала весь цей час, гадаю — тільки тому здалася. Не захотіла загинатися там, у льосі.
— Стала такою, як усі? — коротко запитала Юлія.
— Ми теж спочатку так думали. Але щось у ній таке було… Коротше, Чорна далі на вечірніх оргіях її кілька разів обробляла, ну, знаєте, як вона це вміла… Оксана потім нікого не пробачала, знову потрапляла в льох… Словом, так десь місяць тривало. А потім вона втекла. Рано ми прокинулися — а Оксани нема.
— Як до цього поставився Руслан?
Гараніна здригнулася — вперше за весь час розмови Кравцов назвав Учителя Свободи по імені. Дотепер Юлія не до кінця усвідомлювала, що садист, який свідомо зіпсував життя понад двом десяткам людей, — насправді її рідний брат. Не подарунок, ясна річ. Залюблена батьками дитина, з якої виросла розбещена людина без жодних гальм. Але щоб аж зовсім таке… Повз увагу Сахновського її реакція не проскочила. Юлія помітила це — і відвела очі.
Вона мала до того, хто нарік себе Учителем Свободи, прямий стосунок.
їй стало соромно. Так соромно, як не було, здається, ніколи і нікому. Перед цією дівчинкою, котра нервово шмигає носом. Перед Антоном, якого вся ця історія теж торкнулася. Навіть перед психіатром Кравцовим, якого дотепер уважала пихатим персонажем, котрий вдає з себе київське світило.
— Хто? — перепитала Леся, і тут-таки зрозуміла: — А-а-а… Ну, він паніки не піднімав. Від себе, говорив, не втече. Тільки ранком наступного дня ні його, ні Чорної вже не було.
— А ви?
— Ми боялися вийти за територію, — дівчина сумно посміхнулася. — Він таки виявився правий. З цим нікуди не хотілося йти. Вже під обід приїхала міліція…
— Все закінчилося? — вихопилося в Юлі.
— Нічого не закінчилося, — відрізав Кравцов. — Усім цим людям потрібна системна психологічна та психіатрична допомога. Їм треба міняти місце проживання, навіть прізвище. Самогубств не було, та газети писали — дві спроби суїциду таки мали місце. Ось так діють у таких випадках… тільки не в нашій країні.
— Час допоможе, Юліє Василівно. Ось Леся — вона сильна. Вона ж подзвонила вам. Значить, хоче поговорити. Той, хто замикається в собі, не звільниться ніколи. Я правий, Антоніо?
— Ти — спец. Тобі видніше, — знизав плечима Сахновський.
— Ми можемо поговорити з Оксаною? — поцікавився Роман. — Вона тут?
— Не знаю. Адресу можу сказати, там уже самі домовляйтеся. Її мама, в принципі, може вас вигнати. Вона всіх ганяє, крім Роді…
— Крім кого? — насторожився Антон.
— Ну, Роді. Родіона. Родя Шабанов, хлопець Оксанчин. Вона ж із ним посварилася в сотий раз, так і на тому хуторі опинилася. Потім я з нею говорила… Оксанка часто з дому тікала…