Парадокс любові

Отож слід обмежити любов у її надмірних зазіханнях, погамувати її прагнення завоювати нових прибічників. Пора їй визнати власні межі, змиритися з тим, що вона не може вирішити всіх проблем у суспільній сфері. Немає сумніву, що вона коїть дива, проте дива примирення людства із самим собою вона так і не вкоїла. Навіть гірше, вона здатна завдати більше шкоди, ніж ті пороки, що їх вона збирається поправити. Дух усіх релігій полягає в тому, що втіхи, яких вони обіцяють, стосуються потойбіччя: наприклад, «любов дужча, ніж смерть» — ті, хто начебто міг би це підтвердити, вже відсутні й не повернуться з того світу, щоб заспокоїти нас. Захват, екстаз, веселощі самі собою не витворюють міста, хоч і пожвавлюють його. Людей згуртовує відчуття належності, єдність цінностей, спільна культура, спільне подолання небезпек, спільна опіка над найслабшими. Світ, об'єднаний тільки логікою взаємної любові, є одною з утопій, які гарно культивувати, а намагатися їх застосовувати на практиці, попри напруги і нерівність, небезпечно. Треба робити ставку на «загальну приязнь» (Фур'є) і водночас усвідомлювати, що вона є недосяжним обрієм.

«Людство збожеволіло від того, що йому бракує любові», — писала Симона Вайль. «На землі мало любові», — уточнює християнський філософ Макс Шелер: виходить, річ у кількості, в масштабі. Ото добре було б упорснути людству конячу порцію почуттів, як ото вливають грошові кошти у банк, щоб поліпшити його становище. Та, певне, завжди вистачає тієї любові, в ім'я котрої знищують одне одного ті, хто повинен її нести. Противага їхньому нав'язливому інтимізму — делікатність, стриманість, уміння відсторонитися від світу, не піддаватися разом із сучасниками демонстративним і ефективним виявам любові. Повторимо: краще допустити порізнення людей, ніж силоміць згуртовувати їх у цілість на основі ненависті до третього. За нашої доби слід пам'ятати, що жорстокість може збирати мед із усіх, навіть найшляхетніших квітів й що фанатизм ідилії вартий фанатизму презирства. Не можна дозволити самій чесноті, нехай вона там заслуговує щонайвищої оцінки, взяти гору в людській родині: страшно, якщо вона обернеться своєю протилежністю. Ідеологія любові, метафора всіх невизначених форм належності за демократичної доби, не може заступити собою політичну ідеологію, оскільки вийшла вона з доби теології. Потрібно покінчити з любов'ю як з релігією спасіння на землі, звеличити її як таємничий трунок особистого щастя. Залишмо це слово для близьких стосунків: любов до нації, до народу, до визискуваних, до людства — ці поняття з їхньою пишною величчю надто вже розмиті й можуть легко спотворюватися; якщо ж ми розмежуємо їх, то кожне зможе на власний розсуд улягати захопленням і безладним пориванням щирого серця.