Київ — New York

«Дорога Алісо!

Можливо, ти здивуєшся, але час не лікує! І здається, я щодень частіше думаю про тебе. Усупереч усім відомим законам, моя любов стає сильнішою. І, незважаючи на твоє мовчання, я знаю, що ти відчуваєш те саме. І мені шкода. Бо я не хочу, щоби тобі було так само боляче.

На вихідних я літав в Айсбері-парк. До Джо Діккенса. Мені став рідним цей старий. Може, тому, що він один із багатьох, хто знає, що мої почуття не зникнуть. Ти пам’ятаєш, що любов вічна?

Він не намагається жаліти мене й не вмовляє про все забути. Він просто слухає, погоджуючись із тим, що ти надзвичайна. До речі, Джо просив передати тобі вітання.

Усі інші зовсім не розуміють мене. Кейт злиться. Вона каже, що я став відлюдником. Ми зустрічалися з нею минулого тижня в Нью-Йорку. Схоже, мені доведеться туди повернутися. Наш дядечко залишив мені у спадок будинок у передмісті. Я навіть не уявляю, скільки часу доведеться витратити на його реконструкцію. Але вже зараз бачу кінцевий результат. Будинок буде білим, із дерев’яної терасою й зеленим газоном по периметру. З великими віконницями й вікнами до підлоги. Я вірю, що господинею цього будинку колись станеш ти. Ти метушитимешся на веранді, накриваючи на стіл. А я писатиму твої портрети й милуватимуся твоєю красою... Але поки це лише пошарпана часом халупа.

У поштовій скриньці цього будинку я знайшов лист від тебе. Лист до Кейт. Я не втримався та прочитав його. Ти розповідаєш про свою галерею, про місто, про погоду, але ні слова — про себе. Ніби тебе більше немає. Це тому, що ти сумуєш?Якщо так, то прости мені за це.

Коли я знайшов цей лист, то не стримався й зайшов на сторінку твоєї галереї. Там багато нових фотографій. І на всіх ти виглядаєш такою втомленою й сумною, аж моє серце рветься на шматки. Ти змінила зачіску та вдягаєш летючі балахони. Тобі дуже личить ця нова стрижка. Тільки з нею ти здаєшся мені ще більш далекою. Але навіть там, у чужому мені світі, ти ніколи не перестанеш бути моєю Алісою.

Кейт дуже тішить успіх її виставки, яку ти організувала. Шкода, що я не зміг прийти. Хоча, звісно, варто було просто купити квиток на літак та приземлитися в місті, вулицями якого ходиш ти. І, всупереч долі, знову побачити твоє обличчя.

Я розумію: зараз ти далеко від мене, ця відстань нездолана, і річ аж ніяк не в кілометрах.

Але це не означає, що так буде завжди.

Я прошу тебе, Алісо, дай мені знати, якщо я буду потрібний тобі, і я з'явлюся на твоєму порозі, хай би де ти була й хоч би чого мені це коштувало.

Я незмінно люблю тебе, моя Алісо! І я завжди чекатиму на цей знак».