Життєпис Білого Ворона [uk]

— Напад розбійників обійшовся б дешевше! — галасував торговець, — Подумати тільки, вони не беруть соді! Не беруть белатські гроші, уявіть собі! Вони не взяли навіть моанські червінці! Не взяли повновісні червінці, вибиті із золота зі срегійських копалень! Цей єретик — огамець сказав, що моанці шахрують із золотом! Хай Всевишній поб’є тих клятих моанців, вони і справді почали обрізати червінці! Але звідки про це прочули бородаті гіразанські пси? Вони вимагають червінці з Ішторну… Ті червінці, які ми міняємо на моанські як один до трьох! Я розорюсь на самих хабарях, поки ми доберемося до Небесних Гір.

Найдовшою у нас була стоянка у стольному місті Аграми, Лодамі. Саме тут знаходилася гробниця Святого Старця, яку мала визволяти Велика Моанія…А її солдатики, напевне, робили б собі портянки зі смугастих запинал тутешніх жінок. І мили б скривавлені чоботи в озері Лодо… Озеро, до речі, було чудовим. На його берегах селилося усе місцеве панство. А гробниця Святого Старця знаходилася на височенькому горбі, котрий нависав над містом.

Хоча Великий Мейді за життя натерпівся лиха саме від своїх земляків (він і народився саме тут, в розкішному палаці на березі Лодо), аграмці берегли і шанували його гробницю. Шанували навіть зараз, коли провінцію було завойовано Гіразаном. Гіразанський же намісник анакеша зробив на цьому навіть зиск. За відвідини кожного святого місця, а їх в Аграмі було чимало, з паломників бралися гроші і теж чималенькі.

Ми з Роллою відвідали руїни колись пишного дому роду Мейді, з високих воріт якого Святий Старець колись вийшов босоніж, покинувши владу, славу й багатство, в’язницю, в якій святий чоловік страждав за свої переконання і, ясна річ, гробницю на високому пагорбі, на якій крилатий кам’яний лев тужно дивився у синє небо над Аграмою.

Коли ми спускалися втоптаною стежкою з пагорба донизу, нас нагнав чоловік, зодягнений як огамець, тобто у незмінний смугастий халат і широкі штани. Чоловік був босий, а одежа його була подертою. На грудях злидаря, а чи жебрака висіла дерев’яна дошка, на якій чотирма мовами було написано: «Я є ясновидцем».

Я прочитав напис белатською і трохи не розреготався. Ясновидець… Я знав ясновидця, юнака в чорному, чиї очі не відбивали світла… Оцей шахрай в лахах вміє передбачати майбутнє? Смішно… Ролла теж прочитав напис і вирішив пожартувати.

— То ви передбачаєте майбутнє? — спитав він.

Старий гіразанець почухав сиву розкудлану борідку і відповів белатською ствердно.

— Тоді скажіть, — мовив лікар, — коли я повернуся додому?

Старий дістав з засмальцьованого рукава зеленкувату кульку і упхав її до рота. Гіркуватий запах здався мені знайомим… Ну звісно ж! Дагдон… Сильний лоянський наркотик. Їм іноді користувалася вуйна Вербена, аби стишити біль у безнадійно хворих… У неї була невеличка кругла скринечка з цими кульками, що коштували грубі гроші. Якось ми з Мальвою поцупили одну, вважаючи, що то східні солодощі. Добре, що вуйна вчасно кинулася на пошуки пропажі, бо інакше я б зараз цього не писав… Обдертюх же схрумав кульку наче справді цукерку. Ролла, котрий теж пізнав запах, гидливо скривився: