Велика рiдня

– Може, то брехня? – нетерпляче чекав вiдповiдi.

– Де там! Сам бачив. Тепер з ним i через порiг до Бондарiв не ступлю. Я в Рябка очей не позичав.

– А зi мною пiдеш? – рiшуче пiдiйшов до Варивона. I поклав руку на його широкi округлi плечi.

– 3 тобою? – здивувався парубок. – Ти не теє сьогоднi? – ударив себе середнiм пальцем по шиї.

– Нi, не теє! Поведеш? – натиснув рукою на плечi.

– Оце так! – зовсiм розгубився Варивон, вiдводячи важкi руки Дмитра з плечей. – Ти скажи, який тебе гедзь укусив ниньки?

– Скажу, – зупинився, трудно пiдбираючи слова. – Придивлявся до Югини, сподобалась крiпко. Коли вона така, як здається менi, – зразу б старостiв послав. Тiльки тобi таке кажу, матiр нiчого не знає. Десь заїкнешся – голову зiрву.

– Ну, ну, полегше трохи, – охопив шию руками. – Без голови, значить, менi кашкет неспiдручно буде носити.

– Чи спiдручно, чи нi – мене не обходить. Так що тримай язик за зубами.

– Щоб не їсти борщ з грибами, – доказав Варивон, швидко розмiрковуючи, що Дмитро неабиякий жених та й не одна чарка перепаде вiд нього. Проте ще вiрив i не вiрив. Тiльки подумати: за кiлька рокiв нi однiй дiвцi слова не сказав, а тепер ринувся, мов ведмiдь на пасiку.

«Всi вони такi чорти потайнi. Мовчить, мовчить, а потiм зразу ж у пекло полiзе. Славний женишок». – Задивився на збудоражене обличчя Дмитра,

– Поведеш?

– Та дорога далека. Чогось, значить, ноги болять, – удавано зiтхнув Варивон.

– Знаю, чого вони в тебе болять, п'яничка нещасний. – Усмiхаючись, дiстав з мисника пляшку.

– Прямо тобi, Дмитре, тiльки фершалом бути. Зразу чую, як рукою бiль вiдняло, – поморщився, нюхаючи шкоринку хлiба. – I що воно за знак? Начеб вода – i бiльш нiчого, а всяку болiсть з тiла зганяє. Здається, на днi у пляшцi блищить трохи?

– Iди к бiсу! Гляди, щоб твої ноги онишником не полiкував – давно вiн ревма реве по тобi.

– А знаєш, Дмитре, – раптом споважнiв парубок. – Вибiр твiй, хвалити не хочу, ой, важний, хороший вибiр. Югина – це, значить дiвчина, – пiдняв угору палець.

– Так i менi здається, – похмурнiв Дмитро. – Тiльки чи вийде що з цього?

– Повинно вийти! – впевнено сказав Варивон. – А втiм, як говорять: догнав не догнав, а погнатись можна.

– Славна приказка, тiльки не на мене краяна. – Рвучко вiдкрив скриню i почав убиратися в святковий одяг.

– Куди ви зiбралися? – стала на порозi мати.

– Вашого красеня сватати веду, – посмiхнувся Варивон i спiймав на собi такий погляд Дмитра, що зразу знiтився i пояснив матерi: – Пройдемося трохи по селу.

– Давно б вже час, – погодилася. Вона бачила незвичну поквапливiсть в синових рухах i очима хотiла спитати про це Варивона. Але той, вiдчуваючи її нiме запитання, тiльки застережливо покосився на Дмитра i з перебiльшеним завзяттям почав говорити про рiзнi новини.