Гордість і упередженість

саме звинувачував мене він, але правдивість моєї розповіді можуть підтвердити декілька свідків, котрі заслуговують на беззастережну довіру. Містер Вікхем є сином дуже поважного чоловіка, котрий протягом багатьох років керував справами в маєтку Пемберлі і чиє бездоганне виконання своїх обов'язків цілком природно спонукало мого батька щедро йому віддячити, а до Джорджа Вікхема — свого хрещеника — він ставився з безмежною добротою. Мій батько допомагав йому в школі, а опісля — у Кембриджі. Ця допомога відіграла дуже важливу роль, бо його власний батько, завжди нужденний через марнотратство своєї дружини, не зміг би забезпечити йому пристойної освіти. Моєму батькові не лише подобалося товариство цього молодого чоловіка, чиї манери завжди були дуже привабливими; він був також надзвичайно високої думки про нього і, сподіваючись, що Церква стане його покликанням, мав намір улаштувати його туди. Що ж до мене, то в мене вже давно, дуже давно почала формуватися про нього зовсім інша думка. Ті порочні нахили та брак принциповості, котрі він примудрявся приховати від свого доброзичливця, не могли уникнути очей парубка, майже однакового за віком, котрий мав можливість спостерігати за ним у ті моменти невимушеної поведінки, свідком котрих не міг стати мій батько. І тут я знову завдам вам болю; сильного чи ні — судити лише вам. Але хоча б які почуття викликав у вас містер Вікхем, здогадки про їх природу не завадять мені розповісти про його справжню вдачу — і згадати про ще один мотив. Мій прекрасний батько помер десь п'ять років тому. До самої смерті його симпатія до містера Вікхема була настільки сильною та незмінною, що у своєму заповіті він настійно рекомендував мені сприяти його кар'єрі в найліпший можливий спосіб і висловив бажання забезпечити містеру Вікхему — якщо той стане духовною особою — найкращу парафію, тільки-но в ній звільниться місце. Крім того, йому дісталась у спадщину тисяча фунтів. Його батько ненадовго пережив мого, і через рік після цих подій містер Вікхем листовно повідомив мене про своє остаточне рішення не ставати священиком і висловив сподівання, що я визнаю за доречне забезпечити йому якусь суттєву фінансову компенсацію замість священицького сану, на доходи від якого він не може тепер розраховувати. Містер Вікхем написав також, що збирається вивчати право, і довів до мого відома, що відсотків, отримуваних із однієї тисячі фунтів, для цього явно недостатньо. Я скоріше бажає вірити у його щирість, ніж насправді вірив у неї, але все одно цілковито й відразу погодився з його пропозицією, бо знав, що містер Вікхем не зможе впоратися з обов'язками священика. Тож незабаром справу було влаштовано. Він відмовився од усіх претензій на посаду священика, навіть за наявності відповідної вакансії, і натомість погодився на винагороду в три тисячі фунтів. Здавалося, що після цього будь-які стосунки між нами припиняться. Я мав про містера Вікхема надто погану думку, щоб запрошувати його до Пемберлі чи миритися з його товариством у місті, де, скоріш за все, він і проводив більшу частину свого часу. Його намір вивчати право був звичайнісіньким обманом, і тепер, звільнившись від усіх обмежень, містер Вікхем вів життя, сповнене лінощів та марнотратства. Близько трьох років я не чув про нього майже нічого; та коли помер священик у приході, що колись призначався для нього, він знову звернувся до мене листовно, щоб я висунув його кандидатом на вакансію. Його становище, як він запевняв мене, було вкрай важким, і повірити у це мені не коштувало великих зусиль. Містер Вікхем дійшов висновку, що вивчення права було справою не надто перспективною; тепер він уже точно вирішив висвятитись і тому хотів би, щоб я запропонував його кандидатуру на зазначену вакансію, — в цьому він майже не сумнівався, оскільки був певен, що іншої кандидатури я не маю і що я не міг проігнорувати веління мого вельмишановного батька. Навряд чи ви докорятимете мені за те, що відмовився виконати це прохання — і всі наступні теж. Обурення його було пропорційним тяжкості його становища — можна не сумніватися, що він гудив мене перед іншими людьми з такою ж несамовитістю, з якою докоряв мені за відмову. Після цієї події всяку видимість знайомства було відкинуто. Як він жив — мені невідомо. Та минулого літа він знову заволодів моєю увагою, до того ж у спосіб украй неприємний. Зараз мені доведеться розповісти вам про випадок, який сам я волів би забути і про який не наважився б розповісти жодній живій душі, якби до цього мене не змушували нинішні обставини. Я вже й так сказав надто багато, але не сумніваюсь у вашій здатності зберігати таємницю. Я та племінник моєї матері, полковник Фітцвільям, стали опікунами моєї сестри, що майже на десять років молодша за мене. Десь рік тому ми забрали її із школи і влаштували в Лондоні, а минулого літа вона поїхала зі своєю гувернанткою до Ремсгейта. Туди ж подався і містер Вікхем — явно з певними намірами, бо виявилося, що він раніше вже був знайомий із місіс Янг, у людських якостях якої ми так нещасливо помилилися. Через її сприяння та потурання він справив настільки приємне враження на Джорджіану, чиє ніжне серце зберегло дитячі спогади про його доброту, що вона увірувала у свою любов до нього й погодилася на таємну втечу. Їй було тоді лише п'ятнадцять, і це може служити виправданням, але, вказавши на її нерозважливість, я водночас радий зазначити, що саме Джорджіані я завдячую тим, що заздалегідь дізнався про заплановану втечу. Я несподівано приїхав до них за кілька днів до того, як ця втеча мала статись, і Джорджіана, не в змозі перенести саму думку про те, що вона може образити й засмутити свого брата, котрого поважала майже як батька, у всьому мені зізналася. Можете уявити, що я відчував і яким чином я діяв. Турбота за репутацію моєї сестри і повага до її почуттів утримали мене від публічного розголосу цієї справи, та я написав листа містеру Вікхему, котрий негайно полишив місто, а місіс Янг, певна річ, була звільнена від виконання своїх обов'язків. Не підлягає ніякому сумніву, що головною метою містера Вікхема було придане моєї сестри, котре складає тридцять тисяч фунтів, а ще я припускаю, що дуже сильною спонукою було також його бажання помститися мені. Якби його план здійснився, то це справді була б страшна помста.