Гордість і упередженість
- Автор: Остин Джейн
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2896-6
- Переводчик: Володимир К. Горбатько
- Жанр: Другие романтические романы
Электронная книга - «Гордість і упередженість». Краткое содержание книги:
Перше знайомство героїв роману «Гордість і упередженість» багатого аристократа Дарсі та дочки провінційного поміщика Елізабет не обіцяло серйозних почуттів між ними. Дарсі поставився до сім’ї Елізабет зверхньо, з упередженістю, і дівчина відповіла йому так само. Це і стало головною перешкодою у їхніх відносинах. Навіть тоді, коли вони зрозуміли, що не можуть жити один без одного, їм не просто було зламати свою гордість, щоб відкрити серця коханню…
— Я маю абсолютно всі підстави думати про вас зле. Жодна причина не спроможеться виправдати вашу несправедливу та негідну поведінку в цій справі. Ви не смієте, ви не можете заперечувати, що були головним, якщо не єдиним винуватцем їхнього розлучення, піддавання одного з них осуду світського товариства через примхливість і непослідовність, а другої — осміянню через надії, що не справдилися, винуватцем того, що обоє вони зазнали величезного нещастя і приниження.
Вона зробила паузу і з обуренням побачила, що він слухав її з виглядом, котрий свідчив про відсутність у нього будь-якого почуття розкаяння. Більше того — Дарсі дивився на неї з посмішкою, крізь яку прозирав якийсь показний скептицизм.
— Ви ж не будете заперечувати, що це ваших рук справа? — повторила Елізабет.
Він відповів — із напускним спокоєм:
— Я не збираюся заперечувати, що зробив усе від мене залежне для того, щоб розлучити свого друга з вашою сестрою, і що я радію своєму успіхові. Щодо нього я виявився милостивішим, ніж супроти себе.
Обурена Еліза проігнорувала останню його фразу, що містила якийсь натяк на самовиправдання; але вона не могла не вхопити її смисл, котрий, однак, не здатен був її заспокоїти.
— Але моя антипатія викликана не тільки цим випадком, — продовжила вона. — Моя думка про вас сформувалася ще до того, як він стався. Докладно про ваш характер я дізналася з розповіді, котру почула багато місяців тому від містера Вікхема. То що ж ви скажете з цього приводу? Який акт дружньої допомоги ви придумаєте на своє виправдання цього разу? Яку перекручену версію подій будете нав'язувати іншим?
— Вас, я бачу, дуже цікавлять проблеми цього джентльмена, — сказав Дарсі вже менш спокійним тоном, а його обличчя знову почервоніло.
— А хіба можна не співчувати йому, знаючи про всі його нещастя?
— Його нещастя! — презирливо відізвався Дарсі. — Так, він дійсно пережив великі нещастя.
— Які накликали на нього ви! — запально вигукнула Елізабет. — Це ви довели його до нинішнього злиденного стану — відносно злиденного. Ви позбавили його тих благ, котрі, як ви знаєте, призначалися саме йому. У найкращі роки його життя ви позбавили його тієї матеріальної незалежності, яку він і заслужив і мав отримати по праву. У всьому цьому винуваті саме ви! Однак при згадці про завдані вами містеру Вікхему нещастя ви ще й маєте нахабство виказувати презирство і зневагу!
— Так ось яку думку ви про мене маєте! — скрикнув Дарсі — і почав швидко ходити кімнатою. — Ось яку вашу оцінку я заслужив! Що ж, дякую за таке детальне пояснення. Гріхи мої — згідно з вашим підрахунком — дійсно тяжкі. Але може, — додав він, зупинившись і обернувшись до неї, — може, ви і закрили б очі на ці мої провини, якби я не образив вашу гордість своїм чесним зізнанням про ті перешкоди, котрі довгий час заважали мені вдатися до серйозних кроків. Ви могли б стриматись і не висловлювати цих жорстоких звинувачень, якби я, повівшись хитріше, приховав своє внутрішнє боріння та лестощами змусив би вас повірити, що мною рухає щире і непідробне почуття, вдавшись при цьому до умовлянь, компліментів — до будь-чого. Але всяке удавання викликає в мене огиду. Мені не соромно за почуття, про які я вам повідав. Вони є природними і виправданими. Ви що, хотіли, щоб я радів із недостатньої знатності ваших родичів? Млів од бажання породичатися з людьми, чиє суспільне становище так сильно поступається становищу моєму?
Елізабет відчувала, як гнів її зростає щомиті, але, знову заговоривши, чимдуж намагалася тримати себе в руках:
— Ви помиляєтеся, містере Дарсі, гадаючи, що коли б ви поводилися шляхетніше, то мені було б важче вам відмовити. Спосіб, у який ви зробили свою заяву, не мав у цьому сенсі великого значення.
Вона помітила, що його аж пересмикнуло, але він не сказав нічого, тож вона продовжила:
— Хоч у який би спосіб ви зробили свою пропозицію, я б усе одно на неї не спокусилася.
І знову Дарсі не зміг приховати свого здивування; він дивився на неї зі змішаним виразом недовіри та приниження. А Елізабет продовжувала говорити:
– Із самого початку, навіть із найпершої миті нашого знайомства я була вражена вашими манерами, вони повністю переконали мене, що ви — людина пихата, марнославна, егоїстично-з неважлива до почуттів інших людей. Саме ваші манери стали своєрідним фундаментом негативного ставлення, на якому наступні події спорудили таку непорушну антипатію; не минуло й місяця, як я відчула, що ви — найостанніший чоловік на світі, за котрого я коли-небудь наважилася б вийти заміж.
— Ви вже сказали достатньо багато, пані. Я чудово розумію ваші почуття, і тепер мені тільки й лишається, що соромитися своїх. Вибачте, що я забрав так багато вашого часу, і прийміть мої найкращі побажання доброго здоров'я та щастя.