Затемнення

Ця проста інформація — сьогоднішня дата, — настільки буденна, що я мала б за звичкою не звертати на неї уваги, перетворила довгоочікуваний для мене день на день страти.

Наче в тумані, я бачила, як Едвард відчиняє для мене дверцята машини, чула, як Аліса щебече на задньому сидінні та як дощ барабанить у лобове скло. Едвард, мабуть, зрозумів, що я була там лише тілом, але не намагався витягнути мене з роздумів. А може, й намагався, тільки я не помітила.

Коли ми зайшли до мого будинку, Едвард підвів мене до канапи і посадив поруч із собою. Втупивши погляд у вікно, у сірі дощові потоки, я намагалася зрозуміти, куди поділася моя рішучість. Чому тепер я запанікувала? Я знала, що кінцевий строк на підході. Чому ж його безпосередня близькість мене так лякає?

Не знаю, як довго він чекав, поки я дивилася у вікно. Та коли за темрявою не стало видно дощу, його терпець урвався.

Він узяв моє обличчя у долоні та спрямував на нього свої золоті очі.

— Будь ласка, скажи мені, про що ти думаєш. Доки я не збожеволів.

Що я могла йому сказати? Що мені страшно? Я підбирала потрібні слова.

— У тебе губи білі. Белло, говори!

Я з силою видихнула. Як довго я тамувала подих?

— Сьогоднішня дата заскочила мене зненацька, — прошепотіла я. — Це все.

Він чекав, схвильований і трохи скептичний.

Я постаралася пояснити.

— Я не зовсім знаю, що робити… як поговорити з Чарлі… що сказати… як… — мій голос обірвався.

— То це не через вечірку?

Я нахмурилася.

— Ні. Але дякую, що нагадав.

Дощ посилився, коли він прочитав вираз мого обличчя.

— Ти не готова, — прошепотів він.

— Готова, — тої ж миті інстинктивно збрехала я. Але він дивився і бачив мене наскрізь, тому, глибоко вдихнувши, я сказала йому правду. — Повинна бути готова.

— Ти нічого не повинна.

І коли я намагалася пояснити причини, то відчула, як паніка пливає у моїх очах.

— Вікторія, Джейн, Гай — хто був у моїй кімнаті?

— Тим більше треба почекати.

— Але це безглуздо, Едварде!

Він трохи сильніше стиснув долонями моє обличчя і заговорив, викарбовуючи кожне слово.

— Белло. Ніхто з нас не мав вибору. Ти бачила, до чого це призвело… особливо у випадку Розалії. Ми всі боремося, намагаючись змиритися з тим, що сталося не з нашої волі. Я не дозволю, щоб і з тобою було так. Ти матимеш вибір.

— Я вже зробила свій вибір.

— Ти не мусиш це робити лише тому, що над твоєю головою висить меч. Ми подбаємо про твоїх ворогів, а я подбаю про тебе, — заприсягнувся він. — От коли все владнається, і ніщо на тебе не тиснутиме, тоді ти зможеш ухвалити рішення до мене приєднатися, якщо не перехочеш. Але не тому, що тобі страшно. Тебе ніхто до цього не примушує.

— Карлайл обіцяв, — мовила я за звичкою наперекір. — Після випускного.

— Не раніше, ніж ти будеш готова, — сказав Едвард переконливо. — І звичайно, не тоді, коли ти налякана.