Джеррі-Островик

«Прокажений, чортяка!» — майнула в Доутрі думка, і він зразу скинув очима на дідові руки й ноги, сподіваючись побачити самі кукси замість пальців. Однак пальці були цілі, лише однієї ноги до половини стегна бракувало.

— Далебі! Де твій нога гуляй? — спитав Доутрі, показуючи туди, де мала б бути та нога.

— Великий риба, акула, забирай нога, — оскірився старий страшною беззубою ямою рота. — Я дуже-дуже старий люди, — тремтячим голосом провадив одноногий Мафусаїл[13]. — Я давно-давно нема кури тютюн. Коли ти, великий білий пан, давай мій зараз один плитка, я хутко шуруй-шуруй твій на судно.

— А коли я не давай? — ще торгувався стюард.

Замість відповіді старий відвернувся і, теліпаючи куксою стегна, пошкутильгав боком назад у хатину.

— Гаразд! — квапливо гукнув Доутрі. — Я давай твій хутко закури.

Він сягнув у кишеню по дрібну валюту Соломонових островів і відломив від пачки пресованого тютюну одну плиточку. Старий ураз наче відмінився. Він жадібно простяг руку, вхопив тютюн і, щось мурмочучи та вискаючи ніби з болю, чи то в захваті, чи то в нетерплячці, витяг із дірки в пипці вуха чорну череп'яну люльку й тремтячими пальцями накришив і натоптав у неї дешевого тютюну з відпадків вірджінського врожаю.

Придержуючи тютюн у люльці великим пальцем, старий раптом кинув милицю й бухнувся додолу, підібгавши під себе єдину свою ногу: здавалося, що з нього зостався самий безногий тулуб. Потім поліз у плетену торбинку з кокосового волокна, що звисала з шиї на його запалі, висхлі груди, видобув звідти кремінь, кресало й губку і, поки нетерплячий стюард простягав йому сірники, вже викресав вогню, роздмухав і прикурив люльку.

Тільки-но раз затягшись, він перестав охкати та виска-ти, збудження його помалу згасло, і Доутрі вдоволено відзначив, що й руки в старого вже не так трусяться, й відвисла губа не тіпається, й слина не тече з кутиків рота, і червоні закислі очі робляться спокійніші.

Що ввижалося в ту хвилину мовчанки старому тубільцеві, Доутрі й не пробував здогадатися. Йому було не до того, бо перед ним яскраво постало своє видиво: голі стіни вбогої кімнати в притулку для нужденних, де інший дід, схожий на нього самого, так само канючитиме щіпочку тютюну в свою стару череп'яну люльку; і що найжахливіше — там він не матиме ані ковточка пива, не те що шести кварт.

А Майкл, що при тьмяному світлі від люльки дивився на двох старих людей, з яких один сидів долі, а другий стояв, і не здогадувався про трагедію старості. Він тільки відчував, і то надзвичайно гостро, який безмежно любий йому оцей двоногий білий бог, що своїми чарівними пальцями трохи пом'яв йому вуха та хвіст, помацав хребет — і здобув його серце.