Джеррі-Островик
- Автор: Лондон Джек
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Національний книжковий проект
- ISBN: 978–617–592–086–2
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Джеррі-Островик». Краткое содержание книги:
По-перше, нехай усі люди пересвідчаться, що тільки постійною жорстокістю можна примусити тварин виступати перед публікою, яка оплачує ті вистави. По-друге, я пропоную всім людям, чоловікам і жінкам, хлопцям і дівчатам, ознайомившися з суттю дресирувального «мистецтва», вступити до місцевих і всеамериканських товариств захисту тварин.
Перед третім побажанням я б хотів дещо пояснити. Як сотні тисяч людей, і я працював у інших царинах громадської діяльності, намагався згуртувати людську масу на боротьбу проти власного горя й злиднів. І знаю, як тяжко переконати людей організовано виступити навіть на свій захист, а не те що в обороні безсловесних тварин.
Майже кожен з нас ужахнеться, дізнавшись, на яку страшну й неминучу жорстокість спирається робота дресирувальника. Але й один з тисячі не пристане до жодної організації, щоб словом, ділом чи грошовим внеском боротися з тією злочинною жорстокістю. Така вже слабкість людської природи. Доводиться визнати її, як ми визнаємо тепло й холод, світло й темряву, одвічну силу земного тяжіння.
І все ж таки для нас, для дев'ятисот дев'яноста дев'ятьох із тисячі, попри всю нашу слабкість, є один дуже легкий спосіб виступити проти жорстокості, до якої вдаються декотрі з нас, щоб розважати решту дресированими тваринами — нашими, по суті, меншими братами на цьому світі. Це зовсім легко. Не треба думати про внески, про вибори правління. Ні про що не треба думати, поки в цирку чи театрі, де ми сидимо, не оголосять номера з дресированими тваринами. А тоді відразу, показуючи свій осуд, підвестись, вийти з зали на свіже повітря й вернутись, аж коли номер скінчиться. І цього буде досить, щоб виступи дресирувальників познімали з репертуару скрізь. Покажімо адміністрації розважальних закладів, що ці номери непопулярні, і їх ураз перестануть демонструвати.
Джек Лондон
Глен-Елен, округа Сонома, Каліфорнія.
8 грудня 1915 р.
РОЗДІЛ І
Майкл так і не відплив з Тулагі на вербівній шхуні «Ежені». Раз на п'ять тижнів до Тулагі заходив пароплав «Макамбо», прямуючи від Нової Гвінеї та Шортлендських островів до Австралії. І якраз того вечора, коли він уже смерком кинув якір на рейді, капітан Келлар забув Майкла на березі. Власне, в цьому ще не було нічого страшного, бо вже опівночі Келлар видирався стежкою на гору до комісарового дому, а вся команда шхуни обшукувала околицю й човнові повітки, та пошуки виявилися марні.
Річ-бо в тому, що годину перед тим, якраз коли «Макамбо» підіймав якір і капітан Келлар спускався трапом з лівого борту пароплава у свій човен, Майкл попав на пароплав крізь ілюмінатор правого борту. Попав лише тому, що був наївний і недосвідчений, що сподівався знайти на кораблі Джеррі — адже востаннє вони бачились на кораблі, — і ще тому, що знайшов собі приятеля.
Дег Доутрі, що служив на «Макамбо» стюардом, напевне не спокусився б Майклом і не вчинив би з ним так, якби не був заворожений своєю досить незвичайною славою. Мавши від природи життєрадісну, але нетверду вдачу й чудове здоров'я, він здобув собі славу тим, що за двадцять років ні разу не знехтував служби й ні разу не зрікся щоденної своєї норми, шести кварт пляшкового пива — навіть, як сам хвалився, на німецьких островах, де кожна пляшка містить десять гранів розчиненого хініну, щоб запобігти малярії.
Капітан «Макамбо» (а раніше — капітани «Морсбі», «Мейсени», «Сера Едварда Грейса» й ще багатьох пароплавів з усякими чудернацькими назвами, які давало своїм суднам пароплавство Бернса Філпа) часом гордо показував на нього пасажирам, як на унікума, ще не знаного в морських анналах. У такі хвилини Дег Доутрі, пораючись на палубі, хоча вдавав, ніби й не чує нічого, однак позирав нишком на місток, звідки розглядали його капітан та пасажири, і пишався собою, бо знав, що капітан каже: «Гляньте! Ото Дег Доутрі, чоловік-цистерна. За двадцять років ні разу не був ні п'яний, ні тверезий, і не було такого дня, щоб він не випив шести кварт пива. На нього дивлячись, і не повіриш, але запевняю вас, що це правда. Я сам цього не розумію і щиро захоплююсь. Працює весь час за трьох. Я один кухоль пива вип'ю, і то згага пече, їсти потім не можу. А він просто квітне від нього. Лишень подивіться!»
Доутрі, знаючи, що каже капітан, аж бундючився з гордості за своє молодецтво, й ще завзятіше хапався за роботу, і випивав такого дня сьому кварту на доказ дивовижного свого здоров'я. Химерну мав він славу, та хіба мало на світі химерних людей? Дег Доутрі, в усякому разі, вбачав у тій славі сенс життя.