Куди залітають лиш орли
- Автор: Маклин Алистер
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Максим Стріха
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Куди залітають лиш орли». Краткое содержание книги:
— Усі, сер? — обережно запитав Сміт.
— Так, я старію. — Вайат-Тернер стомлено похитав головою й затулив долонею очі. — То ви дізналися, хто з них?..
— Каррачола.
— Каррачола! Тед Каррачола! Неможливо! Я просто не в змозі повірити…
— І Крістіансен теж. — Смітів голос був спокійний, рівний. — І Томас.
— Крістіансен? І Томас? — Вайат-Тернер якось дивно глянув на Сміта. — Ви надто багато пережили, Сміте. Вам, мабуть, недобре.
— Справді, мені не так добре, як було. Але мені стало значно краще, коли я знищив їх.
— Ви? Ви їх знищили?
— Мені ж доводилося знищувати зрадника й раніше, ви знаєте про це.
— Але… зрадники… усі троє… Це неможливо! Я не вірю цьому! І ніколи не повірю!
— То, може, ви повірите ось цьому, сер. — Сміт дістав із куртки один із записників і подав Вайат-Тернерові. — Це імена й адреси всіх німецьких агентів у Південній Англії, а також імена й адреси всіх британських агентів у Північно-Західній Європі, яких виявили й замінили німецькими провокаторами. Ви впізнаєте почерк Каррачоли? Він написав це під дулом автомата.
Повільно, наче уві сні, Вайат-Тернер простяг руку й узяв записника. Кілька хвилин він вивчав його, повільно, майже недбало перегортаючи сторінки, потім, зітхнувши, відклав.
— Це — найважливіший документ у Європі, який я будь-коли бачив. Нація має бути вам глибоко вдячна, майоре Сміте.
— Спасибі, сер.
— … Чи могла б бути вдячна. Дуже шкода, що вона не зможе висловити вам своєї вдячності. — Він узяв з колін револьвера й наставив його Смітові в груди. — Адже ви не робитимете дурниць, правда ж, Сміте?
— Що це, на Бога означає? — Карпентер обернувся і вражено, нічого не розуміючи, подивився на Вайат-Тернера.
— Зосередьтеся на своїх пілотських обов'язках, дорогий командире ескадрильї. — Вайат-Тернер повів у його бік дулом револьвера. — Курс наш залишається той самий. За годину ми сядемо в аеропорту Лілля.
— Та цей чолов'яга з глузду з'їхав! — вражено прошепотів Шаффер.
— Якщо й з'їхав, — сухо промовив Сміт, — то це сталося кілька років тому. Леді та джентльмени, дозвольте показати вам найнебезпечнішого шпигуна в Європі, найспритнішого подвійного агента усіх часів.
Він зробив паузу, чекаючи реакції, але в літаку й далі панувала мовчанка — звістка про Вайат-Тернерову зраду була надто приголомшлива, щоб на неї відреагувати одразу. Сміт повів далі:
— Полковнику Вайат-Тернере, завтра ви станете перед військовим трибуналом, дістанете смертний вирок, вас відвезуть до Тауера, а наступного ранку о восьмій вам зав'яжуть очі й розстріляють.
— Отже, ви знали?! — Звична Вайат-Тернерова витримка зрадила полковника; голос у нього був низький і хрипкий, його було ледве чути крізь гуркіт двигунів. — Ви знали про мене?
— Так, я знав про вас, — кивнув головою Сміт. — Але ж про вас знали всі, чи не так, полковнику? Ви самі казали, що три роки провели в німецькому тилу, служили у вермахті й дісталися аж до генерального штабу. Справді, так і було. За допомогою вермахту й генерального штабу. Але коли характер війни змінився і більше не можна було годувати нас фальшивими донесеннями про ймовірні німецькі наступи, тоді вам дозволили «втекти» назад до Англії, щоб годувати німецьке командування нефальшивими донесеннями про плани союзників, а також допомагати їм викривати британських агентів у Європі. Скільки мільйонів франків зібралося на вашому рахунку в швейцарському банку, полковнику?
Дивлячись в ілюмінатор перед собою, Карпентер повільно проказав:
— Чесно кажучи, старий, знати про все це нам уже ні до чого…
— А ви погляньте краєм ока й самі пересвідчитеся, наскільки ні до чого отой револьвер «стен», — порадив Сміт і знову повернувся до Вайат-Тернера: — Боюся, ви недооцінили адмірала Ролланда. Він уже кілька місяців мав підозри щодо вас та ще чотирьох начальників відділів. Правда, щодо Торренс-Сміта він помилявся.
— Вигадуйте далі. — До Вайат-Тернера знову повернулася витримка й упевненість. — Це допоможе нам згаяти час до Лілля.
— На превеликий ваш жаль, вигадувати нічого. Адмірал Ролланд викликав мене — та Мері — з Італії, бо в Лондоні не міг ні на кого покластися. Адже ви знаєте, як швидко поширюється корупція. Так, адмірал розіграв усе дуже розумно. Він сказав вам, що має сумніви щодо одного з начальників відділів, але не сказав, кого саме. Тому, коли сталася катастрофа з генералом Карнебі, ви самі подали адміралові ідею послати кількох начальників відділів рятувати Карнебі. А він зробив так, щоб до вильоту ви не мали можливості поговорити з будь-яким із них наодинці.