Розбійники з лебединого шляху
- Автор: Стороженко Павло
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Мистецтво»
- ISBN: 5-7715-0727-Х
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Розбійники з лебединого шляху». Краткое содержание книги:
ВІРУВАННЯ, ЗАБОБОНИ І ЕМБЛЕМИ
Пірати, як усі морські народи, які постійно мали справу з грізною, сліпою стихією, були людьми забобонними. Монотонність корабельного життя, тривала відсутність контактів з людьми на суходолі сприяла споглядальності та роздумам. До того ж на морі траплялося стільки випадків і явищ, що їх важко було осягти розумом, якось витлумачити. Рідко хто з них мав бодай пристойну освіту, тому головним авторитетом для цих «дітей моря» залишалася Біблія або своєрідне зібрання давніх морських забобонів, що по-своєму тлумачили будь-які прояви життя.
На піратських кораблях розповідали про південні моря, де спека така велика, що дерев'яні корпуси кораблів спалахували, про Саргасове море, у водоростях якого знаходили погибель багато суден, згадувалися страшні морські потвори, які могли проковтнути цілий корабель… Легенди застерігали проти сирен — підступних дівиць з риб'ячим хвостом, проти магнітних скель, що витягували з дерев'яного корпусу судна всі залізні цвяхи, проти зустрічі із «Летючим Голландцем»… Коли траплялася небезпека, пірати молилися до Святого Кристофа — опікуна подорожніх і святого Еразма — патрона мореплавців.
Серед моряків побутувала думка, що успіх плавання залежить не тільки від мужності та спритності команди, але також від «щасливої аури» капітана і самого корабля. Після кількох невдач майже всі доходили висновку, що в когось із них «зла аура», і треба вибирати нового капітана або залишати «нещасливий корабель».
Як на те, практикувалися різні магічні способи зміцнення здоров'я, досягнення «щастя» в бою і коханні. Лео Кальтенберг у своїй цікавій книжці «Чорні вітрила сорока морів» зібрав чимало морських заклять і магічних приписів. Скажімо, він наводить спосіб, як досягти, щоб «у сутичці не бути пораненим».
«Викарбуй на семикутній пластині, гартованій із семи металів, напис, устроми її в ручку меча або в сам меч, тоді поранив свого неприятеля, а він тебе не зможе поранити. А слова напису такі: «Це меч Адонаї та Гідеона».
Важливим у піратській практиці був також ритуал, який виконувався для того, «щоб корабель по морю гарно йшов».
«На мідну семикутну бляшку після заходу сонця треба ці слова написати і через сім днів у той же час, коли вони були писані, бляшку обкурити. Восьмого дня, як корабель має вийти в море, покласти її наспід під велику щоглу, то свою подорож щасливо, без нещасть відбудеш. Слова напису: «Твоє провидіння, о Боже-Отче, хай править мною, щоб Ти мені дорогу в морі торував і впевнено пливти дозволиш серед хвиль».
Проявом віри в магію стала повсюдна звичка до різних амулетів. Вони призначалися для охорони здоров'я і життя власника, забезпечення йому щастя. Амулети виробляли з найрізноманітніших матеріалів: галузок шляхетного корала, шматків бурштину, золотих самородків. У мусульманських піратів дуже цінувався амулет, що зображав «руки Фатіми» на міді або золоті. Африканські розбишаки віддавали перевагу зображенню пантофлі Магомета, кожен з них носиш шкіряну торбинку зі згортком, на якому було написано кілька сур із Корану. Вікінги чіпляли на шию амулети, що символізували «молот Тора». А християни полюбляли різні хрестики і ладанки. Цінними амулетами вважалися уламки зброї, видобуті з ран. Їх, як правило, оправляли в дорогоцінний метал і носили на грудях, щиро вважаючи, що вони охороняють від кулі і шаблі у бою.
Кальтенберг писав:
«Особливий, магічний смисл мав піратський «побратимський» амулет. Найчастіше це була невеличка ампула з видовбаного, а потім висушеного малого кактуса. У ту кульку з надрізів на передпліччях зціджували кров тих, хто братався. До крові додавалася грудочка землі, на якій стояли під час урочистого акту обидва побратими. Потім кульки обліплювалися воском. Якщо один з побратимів одержував від другого — байдуже, за чиїм посередництвом — кульку, він мав кинути все і поспішити на допомогу товаришеві, що подавав таким чином йому знак».
Цей звичай нагадував індіанський спосіб братання. Він особливо поважався піратами. Взагалі, існувало небагато спільнот, де б так високо цінувалася взаємна лояльність і солідарність.