Сини Великої Ведмедиці

— Підкоришся тепер? — глузливо спитав Шонка молодого вождя.

Токай-іхто мовчав. Всі чекали на небезпечну сутичку між давніми ворогами.

— Ні до чого ви так не добалакаєтесь, — промовив раптом Джонні в напруженій тиші. — Розмова на суху взагалі мало що варта. Спочатку перекинемо по одній, а тоді вже обговоримо цю морочливу справу. — Огрядний хазяїн моргнув, і Тобіас всунув йому в руку дві монети. Враз з'явилися перед поліцаями табору наповнені келихи. Шонка відвів очі від Токай-іхто і повернув голову до бренді. Кривавий Томагавк теж узявся за келих.

— О, що я бачу! — глузливо гукнув з-за другого стола канадець з довгим волоссям. — Містер агент заборонив племені сіу пити бренді. Але monsieur[15] старший поліцейський збирається випити чарку!

Шонка лише кинув на білого злобний погляд, але Кривавий Томагавк визнав за необхідне відповісти насмішникові офіціально.

— Кривавий Томагавк сам знає, що слід робити, а чого ні, — відказав він піднесеним, але разом з тим роздратованим тоном. — І не звільненим раурайтерам це вирішувати.

Тим часом Джонні, гукнувши своє «будьмо здорові!», опорожнив келих і, гучно вдаривши ним об стіл, поставив на місце. Начальник поліції, гадаючи таким самим способом підновити в колі присутніх свій престиж, теж підніс келих, цокнувся і вихилив горілку. Легкість, з якою він це зробив, свідчила про те, що Кривавий Томагавк сьогодні пив не вперше.

Франт в уніформі схвально глянув на свого начальника і вирішив враз наслідувати його приклад.

Але він захлинувся і, прискаючи, виплюнув алкоголь, поплямивши свій мундир. Всі присутні засміялись, а франт зашарівся від сорому.

— Джонні, принеси мені, будь ласка, зараз же якусь шматинку і воду, щоб я міг почистити мундир. Адже це генеральський мундир.

— Мій брат носить генеральську уніформу! — глузливо вигукнув канадець. — Хто ж її дав тобі? Ти, певно, виявив неабияку courage[16], і Великий Батько у Вашінгтоні нагородив тебе нею?

— Не нагородив! — розгнівався франт, якого Токай-іхто тепер остаточно впізнав. Це був Татокано, недоумкуватий бігун Ведмежого братства. — За сто бобрових шкурок я купив собі цю уніформу, — сказав він, — і навіть за них вони не хотіли мені її віддавати!

— О, Великий Батько продав цю генеральську уніформу моєму маленькому червоношкірому братові… і так дорого?

— Ой, сміхота, генеральська уніформа! — закричав один із звільнених раурайтерів, молодий хлопець із скаліченим носом. — Мій любий, знаєш, хто ти такий? Музикант, а не генерал! Хто ж це тебе так обдурив?

Губи франта затремтіли.

— Ти нічого не тямиш, — забелькотів він, одчайдушно намагаючись дати відсіч, хоча в його свідомість вже закрався невиразний сумнів і підказав йому, що курносий Пітт, певне, має рацію. — Це уніформа з Вашінгтона, і належала вона генералові з тридцять першого кавалерійського полку. У мене є документ!

Розлігся загальний регіт.

— Документ?! Покажи-но його!