Говорить сьомий поверх
- Автор: Алексин Анатолий
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Іван Сподаренко
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Говорить сьомий поверх». Краткое содержание книги:
Та я переконав його, що буде набагато краще, якщо ми, піонери, самі переможемо Єрьомкіних, навіть, можливо, трошки їх перевиховаємо — і цим віддячимо Ганні Іллівні за її турботи про всіх нас. Фелікс сказав:
— Ну що ж, спробуйте!
І от я спробував… Та Білка впевнена, що все придумала ти. Я не сперечався. Тільки б Єрьомкіни не передумали!
Коля
Ага, між іншим, я розшукав у нас у школі одного Тимофія. Він вчиться у сьомому класі… такий довгов'язий, на Рудика Горлова схожий, бо теж сидів по два роки у кожному класі. Невже ти його «дуже любиш»? Ні, це, певно, не той Тимофій. Я просто так його розшукав, задля цікавості.
Олі пише не Коля
Дорога Олю!
Наш старий дуб буде дуже задоволений: листування з Колею тебе так захопило, що ти адресуєш йому навіть листи, призначені мені. Але чи допоможе він тобі виграти наш заклад, у цьому я не впевнений. У цьому, як і раніше, сумніваюся.
А як бути з Тимофієм? Може, сказати йому правду? Адже правда завжди краща… Чи ще зачекати?
Пробач за короткого листа: справ, як завжди, по горло!
Фелікс
Оля пише не Колі
Дорогий Феліксе!
А я все-таки виграю заклад! А Коля мені в цьому допоможе. Впевнена, як ніколи: допоможе!
Тимофію поки що нічого розказувати не треба. Я згодна: правда завжди краща… Але говорити її, я думаю, треба вчасно… А зараз ще рано. Я, звісно, не можу розпоряджатися. Але попросити тебе можу: не квапся, Феліксе. Я щось придумаю.
Девіз, про який ти говорив перед від'їздом, я придумала. І вишила його золотими нитками на червоній тканині. А далі все буде так, як ми домовилися…
Про мене ти все знаєш від Колі. Привіт нашим!
Оля
Коля пише Олі
Здрастуй, Олю!
Зараз ти дуже здивуєшся. І навіть, може, не повіриш мені. Тоді запитай у своєї Білки, а вона тобі все підтвердить.
Вчора увечері я почув якусь метушню і брязкіт на сходах. Я вибіг на площадку й побачив таке, що й сам ледве повірив: Єрьомкін тягнув звідкись згори (потім уже я зрозумів, що з п'ятого поверху) вузол і таз, а ззаду йшла Ганна Іллівна, теж з вузлами, дуже зніяковіла, і примовляла:
— Таж не виїхали ще звідти… Незручно якось виходить: Олина мама ще там, а ми їй на голову зі своїми вузлами!
— Нічого, нічого, — заспокоював спітнілий Єрьомкін. — Тут ловити гав не можна. Треба займати завчасу! Я зі своєю сусідкою (це, значить, з твоєю мамою) уже домовився…
Побачивши мене, Єрьомкін зрадів і доповів, немов я був для нього високе начальство:
— Можете повідомити своєму «Загону Справедливих»: громадськість будинку допомагає переселятися!
Мені навіть стало трохи шкода Єрьомкіна: надто вже він був мокрий і відхекатися не міг.
— Зачекайте тут! — скомандував я.
І він, хоча не знав ще, в чому справа, одразу підкорився:
— Гаразд, зачекаємо!
Я побіг у двір збирати хлопців на допомогу. Вони грали у волейбол, і я попросив суддю припинити гру. Спершу всі почали кричати: «Що там таке? Не міг хіба зачекати? Вирішальний момент!» Але я знав, що у наших волейболістів усі моменти вирішальні, і тому й не думав чекати. Коли ж я пояснив, що гардеробниця Ганна Іллівна переселяється, обидві команди просто у трусах і майках рвонули у під'їзд.
На той час на площадці нашого поверху вже стояли і чоловік Ганни Іллівни з величезною скринею, і дочка-десятикласниця з двома кошиками.
Наша Неля злякано визирала з-за дверей. Я для сміху покликав і її, але вона, нічого не кажучи, показала на свої пальці: піаністи повинні дуже берегти свої пальці, і тому не повинні робити ними нічого такого, що роблять усі нормальні люди.
Дві волейбольні команди умить перетворилися в команди носіїв. Проте не всім, на жаль, вистачило речей, спалахнула суперечка, кому нести, а кому ні, і деякі навіть образилися. Єрьомкін, мов диригент, розмахував руками й керував усім цим переселенням: он як перелякався нашої дитячої кімнати! Але, певна річ, він про неї жодного разу вголос і не згадав, а весь час удавав, що дбає тільки про Ганну Іллівну.
Коли ми перетягли усі речі на перший поверх, він сказав твоїй мамі:
— Ось бачите: у вас було порожньо, всі речі в Заполяр'я поїхали, а тепер, останні дні до від'їзду, ви як людина поживете — з меблями.