Фламандська дошка

Сесар похмуро звів брову під крислатим капелюхом, погойдуючи в руці парасолю, потім зі зневажливою прикрістю обдивився довкруг: у такий спосіб він зазвичай намагався відмежуватися від дійсності, коли та підтверджувала його найгірші побоювання. А цього ранку ринок Растро виглядав і справді непривітно. Сіре небо віщувало дощ, і власники довколишніх крамничок, які й утворювали ринок, вживали запобіжних заходів проти можливої зливи. Подекуди шлях крізь людський натовп утруднювали клапті брезенту та брудні поліетиленові накриття, що звисали з яток.

— Насправді, — звернувся він до Хулії, котра саме роздивлялася два чеканних латунних канделябри, виставлені напоказ на розстеленій просто на тротуарі ряднині, — ми лише гаємо час… Я вже давно не купував тут нічого, що варте уваги.

Це було не зовсім так, і Хулія знала про це. Подеколи Сесар своїм досвідченим оком фахівця в купі мотлоху, яким, власне, був старий ринок, з-поміж цього велетенського кладовища розбитих мрій, викинутих на вулицю хвилями незримих корабельних аварій, вирізняв справжню забуту всіма перлину, невеличку коштовність, яку доля воліла приховати від інших очей: кришталевий кубок вісімнадцятого століття, старовинну раму, маленьку порцелянову фігурку. А якось у непоказній крамниці букініста, наповненій старими книжками та журналами, він знайшов дві чарівні титульні сторінки, вишукано розмальовані якимось невідомим ченцем у тринадцятому столітті, й після того, як Хулія їх відреставрувала, продав із непоганим зиском.

Вони неквапно йшли вулицею вгору, туди, де вздовж кількох будинків із облупленими стінами та в похмурих внутрішніх подвір’ях, що поєднувалися між собою через вузькі заґратовані хідники, розмістилася більшість крамничок зі старожитностями, які можна було вважати серйозними; втім, навіть говорячи про них, Сесар скептично махав рукою.

— О котрій годині ти зустрічаєшся зі своїм постачальником?

Переклавши в іншу руку парасолю, — предмет надзвичайно дорогий, з витонченим срібним руків’ям, — Сесар відсунув манжет сорочки, щоб глянути на золотий годинник. Антиквар виглядав дуже елегантно у крислатому фетровому капелюсі тютюнового кольору з шовковою стрічкою, накинутому на плечі пальті з верблюжачої шерсті й у шовковій сорочці з розстебнутим ґудзиком на оповитій хусткою шиї. Сесар завжди й в усьому доходив до межі, але не переступав через неї.