Чорний Загін
- Автор: Кук Глен Чарльз
- Серия: Хроніки Чорного загону #1
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Переводчик: ПоліГНОТ
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорний Загін». Краткое содержание книги:
Перша книга з класичної вже серії темного фентезі Хроніки Чорного загону.
Потік ворогів не припинявся. Ляскіт наростав. Невдовзі стало очевидним, що атака повстанців у каньйоні була тільки маневром, щоб відвернути увагу. Вся ота ефектна вистава виявилася марною.
Світанок забарвив небо, коли я підвів погляд і побачив перед собою обдертого Ловця Душ. Він виглядав так, немов його підсмажили на повільному вогні, поливаючи при цьому чимось синюватим, зеленуватим і бридким. Від нього несло димом.
-- Починай вантажити поранених на вози, Док, -- сказав він своїм діловим жіночим голосом. – Капітан пришле з десяток помічників.
Весь транспорт, включно з тим, що прибув з півдня, знаходився трохи вище від мого польового госпіталю. Я поглянув у той бік. Високий, худорлявий тип зі скрученою шиєю підганяв візників, щоб ті швидше запрягали коней.
-- Битва пішла не так? – запитав я. – Вони перехитрили вас?
Ловець пропустив повз вуха моє останнє запитання.
-- Ми досягли більшості наших цілей. Нам залишилося виконати тільки одне завдання, -- цим разом він обрав глибокий, дзвінкий, повільний голос оратора. – Битва ще не закінчилася. Поки що невідомо, як воно повернеться. Ваш Капітан придав цій голоті мужності. Вирушай зі своїми підопічними, якщо не хочеш, щоб поразка наздогнала вас.
Кілька возів вже рухалося зі скрипом в нашому напрямку. Я знизав плечима, передав наказ своїм людям, повернувся до наступного пацієнта, який потребував моєї уваги. Під час праці, я запитав Ловця:
-- Якщо ще нічого не вирішено, то чому ти не товчеш повстанців?
-- Я виконую накази Леді, Док. Ми майже досягли своєї мети. Тягло і Міль були знищені. Пройда смертельно поранений. Перевертню вдалося перехитрити їх. Нам залишилося тільки позбавити повстанців їхнього генерала.
Я заплутався. Суперечливі думки одночасно злетіли з мого язика:
-- Ми повинні спробувати розбити їх тут.
І:
-- Північна кампанія дорого обійшлася Колу. Спочатку Загребельний, потім Шепіт. Тепер Тягло і Міль.
-- Пройду і Черствого чекає така ж доля. Так. Вони перемагають нас раз за разом, та кожного разу розплачуються своїми найкращими силами.
Він поглянув вниз, на невеличкий загін, що рухався в нашому напрямку. Попереду крокував Ворон. Ловець повернувся в бік возів. Шибеник перестав жестикулювати і завмер, прислухаючись.
Несподівано, Ловець Душ знов заговорив.
-- Шепіт взяла штурмом стіни Мороза. Нічний Жах продерся крізь підступні менгіри на Рівнині Страху і наближається до околиць Бебевху. Безликий зараз на Рівнині, рухається до Комори. Подейкують, що вчора в Аді, Клунок вкоротив собі віку, щоб не потрапити в лапи Костогриза. Все не так безнадійно, як тобі здається, Док.
Дідька лисого, не безнадійно, подумав я. Це все на сході. А ми тут. Мене зовсім не тішили перемоги отримані на іншому кінці світу. Тут нас розчавили, і якщо повстанці проб’ються до Чарів, все, що трапилося на сході не матиме жодного значення.
Ворон зупинив свій загін, а сам підійшов до мене.
-- Що їм робити?
Я припустив, що це Капітан прислав їх, отже був впевнений – Капітан наказав відступати. Він не з тих, хто буде бавитися в ігри Ловця.
-- Кладіть ранених на вози. – Візники вишикувалися в рівну лінію. – З кожним возом відправляйте десяток тих, хто може ходити. Я, Одноокий і решта продовжимо різати й зашивати. Що не так?
Щось промайнуло в його очах. Мені це зовсім не сподобалося. Він поглянув на Ловця Душ. Я теж.
-- Я йому ще не сказав, -- промовив Ловець.
-- Чого не сказав? – Я знав, коли почую про що йдеться, мені не сподобається. Вони випромінювали тривогу, яка віщувала тільки нові неприємності.
Ворон посміхнувся. Це не була щаслива посмішка, а швидше огидна гримаса.
-- Ти і я, Док. Нам приділили особливе завдання.
-- Що? Знову? Та годі! – Мною досі теліпає, коли я згадую, як допомагав покінчити з Кульгавим і Шепіт.
-- В тебе є практичний досвід, -- сказав Ловець.
Я тільки хитав головою.
-- Якщо я йду, то ти теж, Док, -- проревів Ворон. – Крім того, ти ж хочеш записати в Літопис, як виніс більше членів Кола, ніж будь-хто з Поневолених.
-- Дурня. Що я тобі, якийсь мисливець за головами? Ні. Я – цілитель. Літопис і бійки для мене другорядне.
-- Це говорить та сама людина, яку Капітан силою вирвав з бойових лав, коли ми переходили Країну Вітрів, -- сказав Ворон Ловцю. Його очі перетворилися у вузькі щілини, щоки запали. Він теж не мав бажання йти. Тому й зганяв свою злість, докоряючи мені.
-- В тебе немає вибору, Док, -- сказав Ловець Душ дитячим голосом. – Тебе обрала Леді.