Мільйон на рулетці
- Автор: Є Євген
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-365-002-8
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Мільйон на рулетці». Краткое содержание книги:
А на кону стоять гроші. Багато грошей, навіть непристойно багато грошей. А до того ще ваше життя. На додаток. Згодні?
Тоді граємо. Ставок більше немає. За рулеткою видатний майстер подібних ігор Євген Є.
Він говорив щиру правду, бо, навчившись вигравати, неможливо залишити гру. Пристрасть до наркотиків можна вилікувати, а от до гри — ні.
А Льоня заговорив про свої справи.
— Мені потрібно кілька лимонів зелених. Тоді, нарешті, я знайду бажаний спокій.
— Півтора мільйона, — сказав я.
— Що? — не зрозумів Льоня.
— Ти можеш одержати півтора мільйона, — повторив я.
— Стасе, — зморщився Мишко, який був упевнений у тому, що цієї ночі ми залишимо Північну Столицю.
А Льоня попросив:
— Розтовкмач більш детально.
— Ми зіграємо один раз. Лише один. Якщо твої люди підстрахують нас на шляху від казино до аеропорту, то ти матимеш мільйон.
— Ти сказав «півтора», — мовив Льоня.
— Якщо вдасться, — уточнив я.
Це був шанс. Шанс, який професійний гравець отримує тільки раз чи двічі в житті. І гріх було не скористатися ним:
— Добре, ми допоможемо, — погодився Льоня.
— От навіжений, — сказав Мишко, звертаючись до мене.
Льоня усміхнувся:
— Не переживай. Усе буде супер.
Розділ 52
«Казино „Царське полювання“»
«Царське полювання» — казино закритого типу. Ясна річ, сюди не впускали по спеціальних запрошеннях, як і не зобов’язували своїх клієнтів носити смокінги. Добір гравців здійснювався за іншими правилами. Вартість мінімальної фішки в «Царському Полюванні» була десять тисяч євро. Сюди могли приходити тільки ті, хто, поївши і випивши на півтори тисячі євро, залишали п’ятдесят-шістдесят тисяч як чайові. І ті, хто, граючи на фішки по п’ятдесят тисяч, вважали, що почуття власної гідності вимагає від них поставити щонайменше вісім-десять фішок.
Зате тут були зовсім «чесні», без будь-яких вивертів з боку казино столи, і ти міг грати, розраховуючи винятково на удачу, і знати, що тебе не обдурять.
Тут можна було зірвати куш найбільший у всій Великій Північній Державі, тому що тільки в цьому казино гра на сотні тисяч була звичайним явищем.
Льоня, друг Мишка, постарався на славу: ми приїхали до «Царського полювання» на величезному чорному як воронове крило одинадцятиметровому лімузині у супроводі двох автомобілів зі стрільцями-менеджерами.
І хоч швейцар відчинив нам дверцята зі швидкістю спринтера, та офіціанти покірно схилили голови, наша поява не викликала сенсації, тому що вся стоянка перед казино була заповнена лімузинами. А стрільців, які вартували в парку біля казино, зібралося так багато, що не було де впасти яблуку.
— Раз у житті приїжджаєш як король, — усміхнувся Мишко, — а усі роблять вигляд, що не помічають тебе.
— Рівні серед рівних, — сказав я, поправляючи манжет сорочки.
— Хочеться в це вірити.
Наш кейс набитий грошима. Ми взяли із собою майже дев’ятсот тисяч. Але коли нам поміняли наші гроші на фішки, а в «Царському Полюванні», як і в більшості інших казино, розрахунки здійснювалися винятково за допомогою фішок, їх виявилося так мало, що навіть не потрібен був лоток, щоб перенести їх від віконця каси до столика в ресторані.
— Чай за десять тисяч — це безглуздо, — мовив Мишко.
Але атмосфера вимагала цього.
Взявши Яну під руку, я повів її до обіднього залу.
Тут були свої правила, і ми не збиралися їх порушувати.
Якби я дивився новини, то упізнав би багатьох із присутніх тут людей і, можливо, не почував би себе «рівним серед рівних». Але, будучи далеким від політики, я бачив просто неймовірно багатих людей, а їхнє амплуа мене не цікавило.
Яна ж виявилася більш обізнаною за мене. Але коли вона округлила очі і мовила:
— Це ж…
Я взяв її руку у свою і сказав:
— Це не має жодного значення.
Тут починали з вечері, причому спільної.
Струнний квартет, замаскований у ніші стіни другого поверху, награвав неголосну музику. Мовчазні офіціанти снували між столиками, за якими стиха розмовляли відвідувачі. Над столиками мерехтіло приглушене світло світильників. На стінах висіли шкури і голови тварин. Балкон другого поверху, як пояс, обвивав весь зал.
Ми сиділи біля самого поруччя і, попиваючи вино, дивилися вниз, де в центрі, поблизу справжнього вогнища, четверо кухарів у білих куртках і з ножами смажили тушу лося.
Майже щодня менеджери «Царського полювання» розсилали своїм постійним клієнтам неяскраві, зі смаком оформлені буклети:
«Сьогодні на вечерю подаватимуть ведмежі лапи, смажені на сосновому вугіллі».
«Запрошуємо вас на Свято Фазана. Двісті засмажених фазанів, фаршированих оленячим м’ясом і цукатами».