Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід [UK]

Двоє у фургоні завмерли на один удар серця. Потім тітка глянула на Кайлін поглядом чужої жінки. Тої, що проїхала із чоловіком увесь Кривавий Шлях.

«Скільки? Час?».

«П’ятеро. Тридцять довжин».

Анаго’ло не мав меекханських відповідників часу. Залишалося десь дві хвилини, а за дві хвилини верданнський фургон, ідучи із звичайною швидкістю, проїздив близько тридцяти своїх довжин.

«Хто?».

«Фальшиві солдати».

Їй навіть на думку не спало, що викрадачі й дійсно могли виявитися кавалеристами.

Тітка потягнулася до найближчої шафки й вийняла довгого ножа.

«Зброя».

Кайлін кивнула. Одного разу чула, як старий Бетт сміявся, що єдине місце в його заїзді, де зброї більше, ніж у замковому арсеналі, це кухня. Власне, таке можна було сказати про будь-яку кухню. І про цю — також. Ножі, тесаки, довгі виделки й гострі рожна називали столовими приборами лише аби якось відрізняти їх від зброї. Бо більшість із них ані гостротою, ані розміром не поступалися знаряддям, які використовувалися на війні.

Півтори хвилини.

Якщо вона добре знала Ласкольника — той не лише намагався зупинити кров у Дера. Точно комбінував кілька ходів. Але вона бачила тих людей — це не була випадкова банда. Треба дістатися до кха-дара раніше, ніж той намагатиметься скоїти якусь дурню — а ті солдати його вб’ють.

Вона озирнулася, чуючи звук стягання з пічки казана із супом. Тітка накинула на його вушка якесь шмаття і зі стогоном поставила на підлогу. Витягла менший, як на око, двогалоновий казанок і перелляла до нього киплячу рідину.

«Дві жінки. Несуть їжу чоловікові. Безпечні, — жестикулювала спокійно. — Дозволять підійти».

— Або застрелять. У них є арбалети, — тихо пробурмотіла Кайлін, тримаючи в кожній руці по важкому ножу.

Потім обрала той, який був зубчастим і трохи коротшим. А ще взяла рожен на сорок пальців. От тільки як його сховати?

Тітка з розумінням кивнула та всунула рожен у вухо казанка.

«Легше нести. Прихована зброя. Тримай за руків’я».

Вее’ра сунула один із ножів за пояс, а другий заховала в рукаві. Глянула на сина.

— Ми спереду, а ти — ззаду, — перейшла на звичайну мову. — Виходиш перший. Чекай, поки не почнеться. Будь обережний.

Хвилина.

Есо’бар кивнув, поправив кавайо за поясом, а потім без слова вийшов з фургона й побіг до кузні. Вее’ра прикрила очі, на мить нахилила голову, вдихнула глибоко.

— Йдемо.

Вони вийшли, обережно несучи казан між собою. Суп парував, розповсюджуючи навколо смачний запах, дерев’яне руків’я рожна впивалося Кайлін у пальці, захований за пояс ніж колов у поперек. Двадцять кроків, які відділяли їх від кузні, здалися дорогою, яку неможливо подолати. Кайлін ледве ковтала слину. Що вони побачать, коли встануть у дверях? Сліди копит на подвір’ї та два трупи всередині?

Коні були на місці, як і охоронець. Побачивши жінок, що наближалися до нього, він нахмурився й виконав жест, наче мав намір заступити їм дорогу.