День відбуття
- Автор: Волков Алексей Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-73-6
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «День відбуття». Краткое содержание книги:
Ви ще не знайомі з творчістю Олексія Волкова? Тоді тим більше прочитайте цю книжку. Переможець другого конкурсу «Золотий Бабай», майстер інтриги, лікар і письменник, він радує нас своїм черговим романом. Усі, хто прочитав попередні книжки — «Виконавець» та «Подорож у безвихідь», солідарні в одному — на небосхилі української літератури зійшла нова зірка. Її ім’я Олексій Волков.
У трилері «День відбуття» письменник повертається до містичних мотивів і, як завжди за динамічним сюжетом приховує багато загадок та серйозних питань. І кожен читач тут знайде своє. Варто тільки пошукати.
Настала пауза.
— Води дай… — попросив він.
Сергій нагнувся вперед, простягаючи йому флягу. Гайдукевич зробив кілька ковтків і закрутив кришку.
— Так тривало кілька років. Я вважав, що досяг максимуму можливого. Юля поправилася, гарно розвинулася, стала зовсім інакшою. Вона могла дивитися телевізор, грала у шахи, уявляєш? Кілька разів вона навіть просила мене купити нову сукню, показуючи зразки з журналів мод, а потім із задоволенням приміряла перед дзеркалом! У такі моменти мені хотілося плакати від щастя. Та попри все, Юля знала, ніколи не забувала, що вони існують, що скоро з’являться. І це зводило нанівець усю мою радість. День Відбуття висів над нами, наче дамоклів меч, він наближався. Я не знав, що робитиму, коли скінчиться тисячоліття. Готувався до найгіршого.
Гайдукевич засвітив ліхтар і глянув на годинник, очевидно, переконуючись, що цей день настав. Потім їх знову накрила темрява.
— Тренував Юлю до тебе Ринат. Я найняв його вже тут — рекомендував один із нових партнерів. Звичайно, нічого цього він не знав. А навесні Юля попросила мене знайти когось іншого, оскільки вважала його уроки одноманітними. Так я потрапив у вашу школу, де зустрівся з тобою. Потім я випадково побачив у тебе карту, і цей день перевернув усе. Нав’язлива ідея опанувала мною. Отой напис, що означав назву печери — Серце Диявола, я відтоді бачив навіть уві сні. Ще раніше, перед другою поїздкою до Швейцарії, в яку ми так і не поїхали, тоді, коли Юля увечері прийшла до мене, вона розповіла про царство харгілонів в усіх подробицях. «Невже немає ніякого порятунку?» — запитав я її тоді. «Є, — відповіла вона. — Той, хто наважиться сам прийти у їхнє царство в День Відбуття, хто зуміє розколоти кам’яне серце диявола і напитися з нього крові, назавжди позбавляється їхньої влади» о Існувала ще купа нюансів, які, навіть якби й хотів навмисне не вигадав, але… План, який народився, коли я тримав у руках оту твою карту, виглядав авантюрно, та зупинитися я вже не міг. Це був шанс, за який варто було закласти навіть власне життя.
За ці десять років мені довелося багато спілкуватися з психіатрами. Я й сам перегорнув гори спеціальної літератури, намагаючись самотужки витягти якісь додаткові можливості для її порятунку. Про щось схоже вели мову і фахівці з Женеви. Щоправда, методи, які вони пропонували, виглядали дещо інакше. Існує стресова терапія — так званий катарсис, який полягає у створенні для хворої якоїсь критичної ситуації у контексті її манії. Метод надзвичайно ризикований, але іноді дієвий. Особливо коли йдеться про пограничні стани. Був там такий професор Патерсон, який довго не погоджувався з колегами стосовно хвороби Юлії. Гострий транзиторний психоз, який не сягає рівня шизофренії! Ось як він трактував її стан. Стан, який виникає гостро на ґрунті пережитого афекту і є в принципі зворотним! У наших божевільнях, по яких ми колотилися роками, такого терміну я навіть не чув.
— То це його книжки я бачив у вашому кабінеті?
— Його, — відповів Гайдукевич. — Ті праці не перекладені ні в Україні, ні в Росії. Тим не менше, це один з провідних фахівців сучасної світової психіатрії. Саме він займався Юлією останнім часом. Мені імпонували його методи та погляди. За нього я і вчепився. Довелося вивчити мову, аби читати в оригіналі. Так от, Джеремі стояв на своєму до кінця, вважаючи, що перспектива вилікування існує, просто ми ще не знайшли вірного шляху. Інші швейцарські лікарі схилялися до шизофренії і вважали ситуацію за великим рахунком безнадійною. Патерсон так і не погодився з ними. Ну, суть не в тому. Я керувався навіть не цим. Мені несподівано давалося оте саме серце диявола! Кам’яне Серце Диявола, так, як і казала Юлія, і там, у ньому щось текло, хай навіть не кров. Воно знаходилося під землею, там, де існували харгілони. Туди вів шлях! Туди була можливість потрапити напередодні Дня Відбуття і розколоти його до бісової матері, якщо вже так потрібно! І напитися того, що з нього потече, адже ти казав, що там, у товщі скелі, проходить якась водяна жила… Я навіть боявся повірити у можливість такого. Адже це автоматично ставало виконанням отого закляття, про яке я почув від Юлії. То нехай виконає його! Нехай зробить це і живе далі, усвідомлюючи, що ці істоти більше не владні над нею!