Кись
- Автор: Толстая Татьяна Никитична
- Язык: украинский
- Переводчик: Ноэль Даат
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Кись». Краткое содержание книги:
Шановні читачі!
Оскільки сам роман «Кысь» написано народною говіркою, у перекладі я використовувала південноукраїнські говірки та суржик.
З повагою: Ноель Даат (noelledaath@mail.ru)
– Плодились и размножались, – захихотів п’яненький Нікіта Іванич. – Вот вам! А? Лев Львович!
– А вот вам ваш духовный ренессанс, Никита Иваныч!
Налили ще по одній.
– Ну ладно... За возврат к истокам, Лев Львович!
– За вашу и нашу свободу!
Випили. Бенедикт теж випив.
– Отчего бы это, – сказав Нікіта Іванич, – отчего это у нас всё мутирует, ну всё! Ладно люди, но язык, понятия, смысл! А? Россия! Всё вывернуто!
– Не все-е-е, – засперечався Бенедикт. – Хіба шо як сиру поїси, тоді так унутрях замутірує, шо аж обригаєшся. А од пиріжка нічого не буде... Нікіто Іваничу!.. А я до вас із гостинцем.
Бенедикт пошукав за пазухою і вийняв, у чисту ганчірочку загорнуті, «Віндадори», – якшо чесно, шкода було аж до сліз, але ж не можна без гостинця.
– Осьо. Ета вам. Книга.
Нікіта Іванич здивувався, Лев Львович переполошився:
– Это провокация!.. Никита Иваныч!..
– Ета стіх, – пояснив Бенедикт. – Туто все про нашу жизню в стіхах. Ви оце сперечаєтесь, щас поб’єтесь, – а ви читайте. Я її напам’ять вивчив. – Бенедикт звів очі на темну стелю, – а так завжди легше згадувать, нічого не відволікає, – «Парасьоначєк яїчка сньос! Курапатачка бичка раділа! Віндадори, віндадори...»
– Не надо, – попрохав Лев Львович.
– Самі хочете? Я теж люблю сам, очима... шоб ніхто мені не мішав... Канпоту собі націдиш, – і читать!
– Где взял? – поцікавився Нікіта Іванич.
Бенедикт виразив таку собі невизначеність: щелепу випнув, рота курячою гузкою зробив, наче для поцілунку, брови звів на лоба, скільки зміг, і очі на плече скосив; руками теж туди-сюди поворушив. У різних напрямках.
– Взяв... то й взяв. У нас вобше бібліотека велика.
Налили ще ржавлі; Прежні на Бенедикта не дивилися, та й один на одного не дивилися, а в стіл.
– Спецхран, – сказав Лев Львович.
– Духовная сокровищница, – поправив Нікіта Іванич.
– Тільки я вже все прочитав, – сказав Бенедикт. – Я, ета... з просьбою. Мо’, у вас є шось почитати, га? Я акуратно... ні плям, нічого. Я книгу поважаю.
– У меня книг нет, – сказав, як одрубав, Нікіта Іванич. Гля, одрікається. Чи правда, чи може бреше?..
– Я можу дать свої, на врем’я... Як-то кажуть – на обмін... Тільки ви обережно... У шось заверніть... у ганчірочку там, ряднинку... В мене книги хароші, ні Болєзні од їх, нічого...
– Межбиб с Левиафаном, – сказав Лев Львович. – Я бы не связывался.
– У вас фаза конспирации... Где же ваш демократизм?
– Не надо кооперироваться с тоталитарным режимом...
Бенедикт почекав, поки Прежні набалакаються своєї тарабарщини.
– То як, Нікіто Іваничу?
Нікіта Іванич руками одмахнувся, наче не чув. Ще бражки налив. Харашо пішла...
– В мене інтере-е-есні, – спокушав Бенедикт. – Про дівчат, про природу... наука теж... усяке сообчають... Ви тут шось про свободи казали, – так і про свободи пишуть, про шо хоч пишуть. Учать, як свободу робити. Принести? Тільки шоб акуратно.
– Но?.. – зацікавився Лев Львович. – Чья книга?
– Моя.
– Автор, автор кто?
Бенедикт подумав.
– Та я так одразу й не згадаю... На «Пле» якось...
– Плеханов?
– Нє...
– Неужто Плеве?
– Нє, нє... Не збивайте... А-а! – «Пле-етення». Еге ж! «Плетення жіночих жакетів». – «При вив’язуванні проймочки робимо дві петлі з накидом, для свободи руху. Знімаємо на праву спицю, не пров’язуючи».
– Вязать-то у нас всегда умели... – вишкірився Лев Львович.
– То я привезу? Одобряєте?.. – підхопився Бенедикт.
– Не стоит, юноша.
Бенедикт злукавив: він і сам не дуже-то полюбляв читати «Плетення», – нудненьке есе; але ж, думав, Прежнім може й пондравиться, хто їх знає. Сам він більше полюбляв «В объятиях». А ржавлею ж надиміли – нема чим дихати. Бенедикт, раз уже підвівся, штовхнув двері, – впустити завірюшного повітря. А заразом і на Тетерю подивитись, простежити: чи не допустив самовольство, чи не забрався у сани, – там же шкура ведмежа, а ця скатіна другим разом шо витворяє: забереться під шкуру грітися, а потім провітрюй! Сморід од перевертня страшенний: гній, сіно, ноги немиті. Ні, не забрався, але диви, шо робить, зараза: на ноги став, валянка з руки зняв, і на стовпі, де «Никитские ворота» написано, матєрне видряпує.