![Кінець Вічності [The End of Eternity] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/3/2/9/kinec-vichnosti-the-end-of-eternity-download.jpg)
Кінець Вічності [The End of Eternity]
- Автор: Азимов Айзек
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00734-9
- Переводчик: Д. К. Грицюк
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Кінець Вічності [The End of Eternity]». Краткое содержание книги:
Суворі і аскетичні закони «Вічності» відлагоджені і ніколи не дають збоїв. Але одного дня молодий і геніальний Технік Харлан, зробивши одне з переміщень в часі, закохується у вродливу дівчину Нойс з іншого століття. Харлан стає перед вибором — обов’язок і підпорядкування закону або особисте щастя? Його рішення може привести до парадоксів часу і навіть зникнення самої «Вічності».
— Поїду. Тільки за однієї умови.
Твісел невдоволено поморщився.
— Знову умови?
— Умова та сама. Нічого не прошу. Хочу тільки, щоб нічого не загрожувало Нойс. Вона повинна поїхати зі мною. Тут я її не залишу.
— Ти й досі не довіряєш мені? Хіба я тебе хоча б у чомусь обманув? Що ж іще тебе тривожить?
— Тільки одне, Обчислювачу, — похмуро відповів Харлан, — тільки одне: в 100 000-му було поставлено бар’єр. З якою метою? Ось що мене непокоїть.
Розділ 17
КОЛО ЗАМИКАЄТЬСЯ
Тривога не полишала Харлана. В метушні приготувань до від’їзду вона ще більше ятрила його душу. Спочатку між ним і Твіселом, а потім між ним і Нойс ця тривога стала стіною відчуження. Настав день від’їзду, але він не вирвав Харлана з важкої задуми.
Тільки коли Твісел повернувся того дня із засідання підкомісії Ради, на обличчі Харлана промайнув ледь помітний вираз зацікавлення.
— Про що там ішлося? — запитав він.
— Не дуже приємна була розмова, — втомлено відповів Твісел.
Харлан, здається, ладен був задовольнитися такою відповіддю, але, трохи подумавши, запитав:
— Сподіваюсь, ви їм нічого не сказали про…
— Ні, не бійся, — роздратовано перебив його Твісел. — Я їм не сказав ні про дівчину, ні про твою участь в історії з Купером. Я заявив, що виною всьому були неполадки в механізмі капсули. Всю відповідальність я взяв на себе.
Хоч як важко було в Харлана на душі, він відчув докори сумління.
— Це погано відіб’ється на вас, — сказав він.
— А що вони мені зроблять? Вони муситимуть чекати, поки ми виправимо помилку. Доти вони мене не чіпатимуть. Якщо нас спіткає невдача, то тоді вже ніхто нікому не допоможе і ніхто нікого не покарає. А коли нам усміхнеться доля, то вона мене й захистить. Ну, а якщо й не захистить… — Твісел стенув плечима. — Я все одно після завершення всього збираюсь усунутися від активної діяльності у Вічності.
Не докуривши сигарети навіть до половини, він погасив її і кинув у попільницю.
— Я взагалі б не втаємничував їх у цю справу, однак не було іншої можливості одержати дозвіл на використання спеціальної капсули для подальших подорожей за нижню межу Вічності, — зітхнувши, промовив Твісел.
Харлан відвернувся. Його думки знову крутилися довкола останніх подій. Твіселові слова долинали до нього, ніби крізь сон, і Обчислювачеві довелося повторити своє запитання, перш ніж Харлан, здригнувшись, сказав:
— Перепрошую?
— Я тебе запитую: твоя дівчина готова? Вона хоч розуміє, що на неї чекає?
— Готова. Я їй усе пояснив. — І як вона сприйняла?
— Що?.. А-а, так, так… гм… Так, як я й сподівався. Вона не боїться.
— Залишилося менше ніж три біогодини.
— Я знаю.
На цьому розмова припинилась, і Харлан знову зостався наодинці зі своїми думками; від усвідомлення того, що його чекає попереду, йому було бридко на душі.
Коли вже капсула була завантажена, а система управління відрегульована, з’явилися Харлан і Нойс, одягнені приблизно так, як одягалися селяни на початку 20-го Сторіччя.
Нойс унесла деякі поправки в Харланові рекомендації щодо її вбрання, керуючись своїм суто жіночим чуттям у питаннях одягу та естетики. Вона вдумливо добирала деталі свого костюма, звіряючи їх з рекламними малюнками із відповідних журналів того часу, й уважно розглядала речі, привезені з різних Сторіч.
Час від часу зверталася до Харлана за порадою:
— А це підійде, як ти гадаєш?
Харлан знизував плечима.
— Якщо так підказує тобі твоє чуття, то я цілком покладаюсь на нього.
— Ти надто поступливий, Ендрю. Це погана ознака, — сказала вона з якоюсь ніби силуваною веселістю. — Що з тобою сталося? Ти сам не свій. Ось уже кілька днів я просто не впізнаю тебе,
— Зі мною все гаразд, — похмуро відповів Харлан. Побачивши їх у ролі жителів 20-го Сторіччя, Твісел спробував пожартувати:
— О всемогутній Часе! Який потворний одяг носили Первісні люди! А проте він не маже приховати вашої вроди, моя… моя люба, — звернувся він до Нойс.
Нойс привітно всміхнулася йому у відповідь, і Харлан, який мовчки стояв поруч із похмурим виразом обличчя, мусив погодитися, що в старомодно-галантному компліменті Твісела є частка правди. Вбрання Нойс приховувало форми її тіла; косметика зводилася до кількох легеньких мазків на щоках та губах, брови були потворно вищипані і — що найстрашніше — чудові довгі коси були безжально підрізані. І все-таки вона сяяла вродою.