Діти Безмежжя
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро", Худ. Г. С. Ковпаненко.
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Діти Безмежжя». Краткое содержание книги:
Він розкрив обійми, щоб ринутись до рідного серця. Але раптом гримнув оглушливий грім. Навстріч йому виросли чорні кам’яні громаддя, тонкі зеленкуваті голки кристалів готуються вп’ястися в його серце. Зникло рідне таємниче серце-квітка. Замість нього гігантське темне обличчя. Він знає те обличчя. Де він його бачив? Гори. Широка рівнина. Далеке Сонце. Подих пустелі. І статуя. Статуя Невідомого Брата. Очі його поринають у безодні Космосу, Шукають розгадки віковічної таємниці. Це він став на дорозі Буревія, він промовляє до нього владно, суворо:
— Не поспішай, Брате. Не так легко. Не так просто. Тільки жертвою ти здобудеш право стати Єдиним Серцем. Тільки самозреченням. Тільки великим подвигом. Тільки вогняним спалахом всіх сил духу. Ти зрозумів?
Вістря кристала пронизало серце Буревія. В одну мить зникло все: статуя, Космос, зірки. Біль тіла жбурнув дивні видіння в безодню, закликав його до життя…
Він застогнав. Поворушився. Почув грубуватий голос:
— Нарешті. Та вставай, вставай! Ніколи хворіти, чуєш? Буревій розплющив очі. На нього дивилося знайоме обличчя.
Хто це? Ну, звичайно, Вогневик! Звідки він? Як? На Плутоні? Тільки тут не Плутон… Він без скафандра, навколо стіни невеликої каюти, за широкою спиною Вогневика оптичний отвір. І за ним — розсипи великих зірок. Він у каюті корабля. Він у польоті. Але чому ж він нічого не знає?
Вогневик сміється. Його оранжеве волосся смішно майорить над високим масивним чолом, ніби полум’я. Прозорі очі м’яко обнімають обличчя Буревія. І чути грубуваті слова — Вогневик завжди приховує ніжність під удаваною грубуватістю.
— Проспав. Все проспав. Ех ти, ледащо. А тепер очуняв — і дивуєшся. А нам з тобою скільки мороки. Шукати його серед снігів Плутонових. Витягати. Нести. Думаєш, легко?
Буревій, зовсім отямившись, радісно посміхається. Підводиться:
— А ти все такий же… Бугай рудий. Ніякої етики.
І раптом, згадавши, де він був недавно, злякано кинувся до товариша, стиснув, ніби кліщами, руку:
— Послухай, Вогневик. Мене ви взяли, а записи… На пульті, в кораблі?..
— Взяли, взяли, — заспокоїв його Вогневик. — Що ж ти думаєш, ми тільки по тебе летіли? Не велика цяця, нам експериментальні дані потрібніші!
— Не жартуй! Я серйозно.
— Ну-ну. Я теж серйозно, — обняв товариша Вогневик. — Заспокойся, ми все зробили. І дослідили пошкодження, і виміряли радіацію, і взяли твої проби…
— А статую… статую Невідомого ви бачили?
— Та все бачили! — замахав руками Вогневик. — Сфотографували, змалювали. Заспокойся. Ось тільки з тобою було щось не гаразд. Спав двісті з гаком годин. Ми боялися, що так і будеш спати. Транс. Скоро Земля. Отже, все гаразд. Всі нещастя позаду. Незабаром — Космоцентр. Нові кораблі. Там такі конструкції готуються — волосся сторч стає…
— Твоє й так завжди сторч стоїть, — засміявся Буревій. — Ти краще скажи, як ви мене розшукали? Хто повідомив?
— Хто? — здивувався Вогневик. — Ти сам…
— Я?
— А хто ж іще?
— Як?
— А це вже тобі краще знати. Тут я нічого не розумію. Суцільна містика. Прискакали до Космоцентру посланці з Інституту Думки. Ваш Буревій, кажуть, на Плутоні. Негайно посилайте квантовий корабель туди. Ми засумнівалися. Вони продемонстрували запис. Відеоплівка. Там записано твоє видіння… серед скель Плутонових. Всякі там сентиментальні думки… Ну, а далі — ти знаєш. Ми рвонули в Космос. І забрали тебе.
Буревій зачудовано вислухав товариша, перебив:
— Неймовірно. Я теж бачив такі дива, що ніколи не повірив би, якби хтось розповів. Раптом серед криги, серед скель — жінка… привид.
— Не привид, — пролунав іронічний голос за спиною Вогневика, — а мій молодий асистент, працівник Інституту Думки Ріона. Чудова дівчина. Абсолютно жива, не має нічого спільного з привидами.
— О, — жваво відсунувся вбік Вогневик. — Шановний академік тобі все пояснить. Керівник Інституту Думки Багрян. Сам побажав полетіти по тебе…
— По мене? — здивувався Буревій. — Навіщо? Чим я заслужив?
— Заслужив, заслужив, — махнув рукою Багрян.
Він обійшов вайлуватого Вогневика, присів на ліжку біля Буревія, пильно глянув йому в очі. Космонавт відчув аж біля серця пронизливий погляд ученого. Звідки в нього така сила? Адже нічого особливого у зовнішності. Невисокий, повний. Кругле обличчя. Кудлаті брови. Тільки очі трохи дивні. Глибокі криниці, в яких — безодня. Дивна, дуже дивна людина.
— Ну, я пішов, — засопів Вогневик, чомусь раптом заспішивши. — Треба готуватись до фінішу. А ви тут говоріть.
Він вийшов з каюти, насилу протиснувшись у люк.