Фіолетова загибель
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Фіолетова загибель». Краткое содержание книги:
…Троє американських юнаків вирішили провести свою відпустку в мальовничих лісових нетрях штату Айдахо, далеко від міської метушні. Прогулюючись одного разу по лісу, вони знайшли там загадковий камінь — на їхню думку, метеорит. Почали досліджувати його. Виявилося, що на метеориті при певних умовах розвивається плісень, випари якої згубно впливають на земних тварин і людей. Один з юнаків стає жертвою необережного поводження з плісенню. Між двома іншими юнаками точиться запекла боротьба. Один вважає, що відкриття треба продати за великі гроші Пентагону, використати як зброю в майбутній війні. Другий розуміє, що смертоносна плісень може завдати людству непоправного лиха.
Що ж буде далі із згубним метеоритом? Навколо цього питання і розгортається дія повісті.
Книжка застерігає — не накликайте біди на голови людству вишукуванням нових засобів масового знищення всього живого на Землі. Зривайте підступні плани мракобісів!
— Цілком приєднуюсь до твоїх висновків. Бувай здоров!
— Бувай! — відповів Фред Стапльтон.
Він перевів недружелюбний погляд на Меджі, що розгублено дивилася то на одного, то на другого з колишніх друзів. Вона розуміла, що їй не слід втручатись у цю стриману за формою, але запеклу по суті перепалку. Але вона, всім серцем співчуваючи Клайдові, не розуміла все ж таки, що саме збирається він зробити з плісенню, залишаючись тут. Клайд сказав «постараюсь», — і це турбувало її. Що він постарається? Але відповіді не було, тим більше, що Клайд з нею про це нічого не говорив.
— Ну, час їхати, — буркнув тим часом Фред Стапльтон, підіймаючи з койки свій рюкзак. Він ще раз зміряв Клайда зневажливим поглядом, проте не сказав більше нічого, і рушив до машини. Меджі лишилася з Клайдом удвох. Вона взяла його за руку й з усією теплотою, на яку була здатна, промовила:
— Клайд, любий, ви ж не зробите нічого небезпечного для себе? Мені страшно від ваших розмов з Фредом. Він так вороже говорив. І ви теж… — Дівчині, здається, важко було знаходити потрібні слова, вона ніяково замовкла, і тільки сині очі з німим запитанням благально дивилися на нього.
Клайд швидко відповів:
— Усе в порядку, Меджі. Не міг же я з ним розмовляти по-дружньому, якщо він… ну, просто гарчав на мене. Ви помітили, у нього навіть вищирялися ікла, наче в собаки? Помітили?
Меджі заперечно похитала головою. Вона знала, що Клайд жартував, але вона знайшла в цьому жарті якийсь зловісний сенс. Вдалині пролунав сигнал машини, шофер підганяв її. Дівчина звелася навшпиньки й швидко поцілувала Клайда. А потім, не озираючись, помчала до машини й майже відразу зникла за сіткою дощу, що безнастанно сипав з неба.
Клайд спантеличено поглянув їй услід. Хлопнули дверцята машини, пролунав ще сигнал, потім загуркотів мотор. Машина важко рушила з мокрої трави. Шофер переключив швидкість — і поступово затихаюче гудіння автомобіля змішалося з шумом дощу.
Так Клайд залишився сам. Він мимоволі провів рукою по щоці, де ще жив спогад про раптовий поцілунок Меджі. І, крутнувши головою, сказав:
— Тепер можна серйозно подумати про те, що ж мені все-таки робити!..
37
Дощ посилювався.
Спочатку його краплини пригинали до землі стеблинки трави, а потім з шумом почали бити по неспокійному листю, що здригалося від цих ударів. Та незабаром краплини вже зливалися в суцільні потоки, які стрімко падали вниз, обганяючи один одного, й часом навіть з’єднавшись у цілі річки, затоплювали беззахисну зелень, — і вона лише безпорадно приникала до землі під їх натиском. Справжня злива, і не лишалося ані найменшої надії на те, що вона припиниться або хоч трохи вщухне.
Клайд сидів у своїй палатці біля входу з одкритою завісою, — вітер односив струмені й потоки дощу від нього, — і похмуро дивився на це шаленство стихії. Думки не приносили йому полегкості, навпаки, він ще більше заплутувався в них і не знаходив просвітку.
Хіба він міг прийняти пропозицію Фреда? Безумовно, ні! Зробити так, як хотів Фред, означало б беззастережно передати згубну космічну плісень до рук тих, хто, не замислюючись, знищить нею тисячі, а може, мільйони людей. Так, не замислюючись! Звичайно, для них пропозиція Фреда дуже приваблива. Як він сказав тоді, — «фактор несподіванки»? Люди тепер почали здорово розбиратися в різних термінах, пов’язаних з узаконеним убивством, розмовляють так, наче собаку на цьому з’їли! Мабуть, неабияку роль тут відіграють газети і телебачення: коли людина з самого дитинства одержує щоденну порцію різних вбивств, так вона хоч-не-хоч звикає до того, що взагалі все дозволено. Та ще й постійні розмови тих самих газет і телебачення про червону небезпеку, про комуністів, які, судячи з газет, тільки й роблять, що підбурюють негрів, кубинців і ще кого завгодно на різні підривні дії. Сам чорт ногу зламає в цій політиці!
Наприклад, Куба. Кажуть і пишуть, що її зовсім захопили комуністи і роблять там що завгодно. Отак спаде на думку скаженим, що Кубу треба придушити, щоб раз і назавжди покінчити з комуністичною небезпекою в нашій півкулі. Раз і назавжди… Отут фіолетова плісень і послужить їм, та ще й у цілковитій згоді з «фактором несподіванки»… Пропозиція Фреда для них буде привабливою, що й казати!
Дивлячись на стрімкі потоки води, що спадали з невидимого через пелену зливи неба, Клайд ясно уявив собі, як це могло б бути.