Синє яблуко для Ілонки [Новели та повість]

— У нас був кіт Мурзик, дебелий, чорний, днями сидів на підвіконні і виглядав мене з роботи. Одного разу я забула сховати хліб, залишила на столі денну пайку. Згадала вже, як ішла з роботи, думаю, з’їв і забувся про скибку. Приходжу, — хліб не торканий, а Мурзик сидить на стільці, невідривно дивиться на шматок і плаче. Можеш уявити?

Кімната Горпини Матвіївни виходила вікнами на Макіївський майдан, там метушилися якісь люди, зупинялися машини. Видно було величний собор, що куполами упирався в небо. Хлопцеві захотілося там побувати. Він хотів побачити і Смольний, і Дворцову площу, й Петрів палац, і Ермітаж, і Марсове поле. Про Ленінград йому розповідали різні люди, з якими зустрічався в дорозі, а тепер це місто, схоже на Всесвіт, було перед його очима.

По той бік у невеликому приміщенні з перекошеними дверима розмістився магазин з написом «Булочная». Савці захотілося пересікти майдан і зайти в той магазин. Він навіть уявив, як на полицях розкладені рядами рум’яні сайки, і як вони свіжо пахнуть. За час свого мандрування він навчився приробляти: міг би запропонувати розчистити сходи і біля сходів. Його думки перервала Горпина Матвіївна:

— Саво, учись говорити по-російськи. Коли ми сюди приїхали, я перше-наперше навчилася по-їхньому спілкуватися. Щоб народ тебе прийняв, ти повинен прийняти мову цього народу, розумієш?

Він не чекав од старої заплилої жиром тітки такої настанови.

Хлопець тут же згадав, як учорашня знайома з білою косою говорила йому про Україну, про те, що його земля приїхала до Ленінграду разом з ним. Всі намагаються повчати. Він поки що не знав, як усе це поєднати, але розмова з Горпиною його вже стомила. Він попросився прилягти. Насправді Савка хотів подумати про Рубін. Він кожну вільну хвилину згадував про неї, про піну мережив, за якою ховалося гаряче, мов полум’я тіло, про тверді губи, якими вона його цілувала, мов хотіла закусати до смерті. Він пам’ятав її легке циганське вбрання зі зборочками, її солом’яний запах, такого запаху не мала жодна жінка. Розкуйовджене важке, наче віжки, волосся. Савка затулив очі і раптом різко сів і схопився за голову.

Він згадав, як добирався сюди трамвайчиком, як пересідав з одного на інший, як за вікном диміли труби, здіймалися будинки, вежі церков, мости. Він уперше зрозумів, яке гігантське те місто, куди він приїхав, зрозумів, що знайти Рубін у Ленінграді неможливо. Вперше за час поневірянь ним оволодівала нестримна злість. Він ненавидів себе за те, що так безглуздо втратив цю жінку, ненавидів господарку квартири, яка згодилася його прихистити тому, що він з України, ненавидів цілий світ, який здавався пустим тому, що на серці в нього була пустка.