Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— Ходімо, — сказав Джейк. — Можна перелізти просто тут. Це неважко.
Глянувши на свої босі брудні ноги, Сюзанна відступила на крок назад.
— Я пас, — сказала вона. — Я не можу. Без взуття не можу.
Цілком логічно, подумав Роланд, але головна причина не в цьому. Туди не хотіла йти Мія. Вона розуміла, що може статися щось жахливе, якщо вона це зробить. Статися з нею і з її дитиною. Якусь мить він хотів було наполягти на своєму, щоб сама троянда подбала про дитину в її череві й нову особистість, що його тривожила, настільки сильну, що Сюзанна опинилася тут з ногами Мії.
Ні, Роланде. То був голос Алана. Він завжди володів хистом передавати думки, найсильнішим з-поміж них усіх. Зараз не час і не місце для цього.
— Я залишуся з нею, — сказав Джейк. У його голосі чувся величезний жаль, але без крихти вагання. І тієї миті Роланда захопила хвиля любові до хлопчика, якому він колись дав померти. Він чув, як той неосяжний голос з темряви за огорожею співає про цю любов. І про легке прощення на противагу до важкого вимушеного маршу спокути гріха? Йому видавалося, що це він також чув.
— Не треба, — сказала вона. — Йди з ними, зайчику. Я не пропаду. — Вона всміхнулася їм усім. — Це ж і моє місто також. Я цілком можу сама про себе подбати. Крім того… — вона стишила голос, наче виповідала величезну таємницю. — Мені здається, ми тут невидимки.
Едді знову подивився на неї підозріливо й прискіпливо, неначе запитуючи, як вона може не йти з ними, босі в неї ноги чи взуті. Але цього разу Роланда це не стурбувало. Таємниця Мії була в безпеці, принаймні поки що. Поклик троянди був надто невідпорним, щоб Едді міг зараз думати про інші речі. Йому до нестями кортіло якнайшвидше перестрибнути через паркан.
— Ми маємо триматися разом, — зрештою пересилив себе він. — Щоб не заблукати, коли повертатимемося. Це ж твої слова, Роланде.
— Чи далеко звідси до троянди, Джейку? — спитав Роланд. Співочий гомін у вухах був як вітер, у його супроводі важко було говорити. І важко думати.
— Ближче до середини пустища. Може, за тридцять ярдів звідси, чи менше.
— Щойно почуємо дзвоники, — проінструктував Роланд, — мчимо щодуху до паркану й Сюзанни. Всі втрьох. Домовилися?
— Згода, — сказав Едді.
— Всі втрьох і Юк, — уточнив Джейк.
— Ні, Юк залишається з Сюзанною.
Джейк насупився: йому це не сподобалося. Та Роланд і не сподівався, що він зрадіє.
— Джейку, в Юка теж босі лапи… а хіба не ти казав, що там повно битого скла?
— Та-а-ак. — Через силу. Неохоче. Джейк опустився на одне коліно й поглянув у чудові Юкові очі з золотистою облямівкою. — Юку, будь із Сюзанною.
— Юк! Ою! — Юк із Сюзанною. Джейка це вдовольнило. Він підвівся, повернувся до Роланда й кивнув.
— Сьюз? Не передумала? — спитав Едді.
— Ні. — 3 притиском. Без вагань. Роланд був майже впевнений, що це Мія перебрала керування на себе і тепер натискає на важелі й повертає ручки. Майже. Бо цілковитої певності не було навіть зараз. Наспіви троянди унеможливлювали будь-яку впевненість, крім однієї — все, геть усе, буде добре.
Кивнувши, Едді поцілував її в кутик рота й підступив до паркану з дивним віршиком: „О СЮЗАННА МІО, дволика моя ти“. Сплівши пальці рук, зробив з двох своїх долонь приступку. Джейк скористався нею і зник за парканом, як подмух вітерцю.
— Ейк! — крикнув Юк і принишк біля Сюзанниних босих ніг.
— Едді, ти наступний, — Роланд зчепив уцілілі пальці своїх рук, щоб Едді міг, як Джейк, скористатися сходинкою, але Едді просто сперся на паркан і перестрибнув на той бік. Наркоман, якого Роланд уперше зустрів у літаку, що збирався приземлитися в аеропорту Кеннеді, ніколи б на таке не спромігся.
— Залишайтеся на місці. Обоє. — Можливо, він мав на увазі жінку й пухнастика-шалапута, але дивився лише на жінку.
— Ми не пропадемо, — повторила вона й нахилилася погладити Юкову шовковисту шубку. — Правда, малюк?
— Юк!
— Іди дивися на свою троянду, Роланде. Поки ще є змога.
Роланд востаннє подивився на неї поглядом, у якому прозирав сумнів, потім взявся за паркан. Наступної миті він зник з поля зору, залишивши Сюзанну та Юка стояти на перехресті, найвелелюднішому і найжвавішому в цілому всесвіті.
Поки вона чекала, коїлися дивні речі.
Там, звідки вони прийшли, біля крамниці „Вежа могутності“, годинник на будівлі банку показував то час, то температуру: 8:27, 64. 8:27, 64. 8:27, 64. А потім зненацька став показувати 8:34, 64. 8:34, 64. Вона ні на мить не відводила від годинника погляду, могла в цьому поклястися. Може, щось сталося з електронікою табло?