Міжконтинентальний вузол
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Славін #2
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво політичної літератури України
- ISBN: 5-319-00081-2
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Міжконтинентальний вузол». Краткое содержание книги:
— Не смій так говорити! Я не знаю іншого чоловіка, який був би таким молодим, як ти.
— Ох, — усміхнувся Славін. — Повтори, будь ласка, ще раз.
— Повторю. Ввечері, — пообіцяла Ірина. — Так от, про мого перукаря… Я йому завжди плачу більше, бо він заздалегідь резервує час, знає, яку зачіску я люблю, розповідає мені про всякі пригоди, жартує, — от тобі й година відпочинку, немов хвойна ванна, правда… Так от, він хотів відкрити салон у себе дома, то його замучили фінінспектори… В чому його провина? Може, в тому, що він приносить своїм клієнтам радість? Люди з гарним настроєм краще працюють, до речі кажучи… Поясни мені, кому він заважав?
— Світовому імперіалізмові, — відповів Славін. — Ти наслідуєш Степанова.
— До речі, його не гріх наслідувати.
— Рідна община, Ірино, — зітхнув Славін. — У нас, справді, ще лишилися пережитки, але не капіталізму, — він у нас тільки-но почав розвиватися, — а саме общини, ось у чому біда… Звідси, мабуть, така загострена увага до слова і вчинку сусіда, а не до його справ… Потрібен час, потерпи…
Коли ж мені до нього підійти? — подумав Славін. — Я ніколи не забуду слова Лісника, коли той сказав Гмирі, що кожен його крок контролюється людьми ЦРУ; можливо, й Кульков також під постійним ковпаком; хоч хлопці Гречаєва — чіпкі, вони помітили б усе те, що бодай трохи викликає підозру, ні, коли вони помітили щось підозріливе, вважай — операцію провалено; контрагент зразу зробить свої висновки, вони вміють цінити час і рішення приймають круті, зразу під груди…
Підійшов офіціант, приніс рахунок, накритий серветкою; Славін відгорнув серветку й прочитав: «Привіт одержано».
Славін простяг офіціантові двадцять п'ять карбованців і повернувся до Ірини:
— Було дуже смачно, правда?
— Так, чудово, велике спасибі, — подякувала вона офіціантові; усмішка прекрасна, нічого штучного, господи, яке це щастя, що вона повернулася! Чого ж ти з нею не одружишся? — спитав він себе. — Лише тому, що ти переконаний холостяк? Чи тому, що старший за неї на двадцять років, а це така межа, яка ось-ось може виявитись фатальною? Вперше ти відчув роки, коли тобі виповнився п'ятдесят один; далі гірше буде; я ніколи нічого від неї не приховував; зрештою, хто сказав, що альянс «Тургенєв — Віардо» аморальний? Ніхто, відповів він сам собі, тільки ти не Тургенєв…
Посаливши Ірину в таксі, Славін сказав:
— Мабуть, сьогодні я не приїду до тебе, Ірочко. А коли й приїду, то перед світанком.
— Скажи, що ти мене любиш, — усміхнулася Ірина.
— Нормально, — відповів він, повторивши невідомого йому Ашота, нового приятеля жінки з бюстом. — Я тебе дуже люблю; коли тебе не було, до мене ніхто не ходив, — кому потрібен лисий старий чоловік з астигматизмом і виразкою шлунка?
— Мені, — відповіла жінка. — Та ще й як…
— Тоді давай зробимо ось що, — знову поглянувши на годинник, зовсім несподівано для самого себе, сказав Славін, — купуй підходяще плаття, і давай призначимо романтичне побачення… Скажімо, через три дні… Біля загсу… О шістнадцятій нуль-нуль… Як тобі така пропозиція?
… Таксі від'їхало, біля Славіна зупинився Гречаєв і, прикурюючи, неголосно мовив:
— О десятій його чекає Настя. Скільки часу туди їхати?
— П'ятнадцять хвилин..
— Добре, я в себе, на зв'язку, жду інформації…
Вийшовши від жінки, Кульков двері її квартири причинив обережно, до ліфта наблизився навшпиньки, натиснув на кнопку, витяг пачку «Салема», закурив, солодко затягся, і саме тоді Славін спустився з верхніх сходів на площадку.
— Униз?
— Так, — відповів Кульков.
— Я з вами. Можна?
— Ради бога.
Славін почухав кінчик носа, нахмурився:.
— Мені ваше обличчя страшенно знайоме…
— А мені ваше зовсім незнайоме, — відповів Кульков трохи роздратовано.
— Вас же Гена звуть? — спитав Славін, пропустивши його в ліфт.
Дверці зачинилися автоматично, Славін натиснув на кнопку першого поверху, кабіна плавно пішла вниз.
— Відрекомендуйтеся, будь ласка, — сказав Кульков, і в очах його щось раптом майнуло. — Я вас зовсім не пригадую.
— Може, я помиляюсь, — сказав Славін, посміхаючись. — Тільки мені здається, що це ви… Я з вами якось у преферанс грав… На Чорному морі… Років з двадцять тому, а може, й більше… Ви тоді були ще зовсім молоді…
— Цілком можливо, — погодився Кульков. — Для одних шахи, для других преферанс… Треті полюбляють більярд…
— Правильно, — сказав Славін. — Тільки одним преферанс на березі моря зійшов з рук, а інших затягали… Серед свідків у справі Пеньковського, здається, вас не було… А от я насилу викрутився…