Іншалла, Мадонно, іншалла
- Автор: Ергович Миленко
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-430-1
- Переводчик: Катерина Калитко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Іншалла, Мадонно, іншалла». Краткое содержание книги:
У записнику із синьою обкладинкою після дати 14 серпня 1935 року зазначалося наступне: «Придбано у дома Антуна Шушняра, католицького священика, п’ятдесят добре збережених сторінок. Рукопис негарний: чи то слабке знання каліграфії, чи то нервовий писар. Я вагався щодо купівлі, бо не знав, що з цим робитиму, але злякався, що піп викине у сміття все гамузом, якщо я не куплю. У мейтефі[83] вже відмовилися брати в нього ці документи. Я розрахувався з ним книгами, які теж переважно не мали цінності. Багато днів поспіль стоїть страшна спека, вже й не пригадати, коли пройшов останній дощ, краще не виходити з дому. У Белграді знов урядова криза, принц Павле мандрує світом, а майбутній король не знає, чия голова в нього на плечах. Тітка Рута прооперувала апендицит, лікарі кажуть, що вона встигла в останню мить».
Рукопис, куплений у попа Шушняри, був єдиним, якого Барух ніколи не прогорнув до кінця. Він продав би його, якби мав кому або якби вірив, що той чогось вартий. Усе вказує на те, що від часу написання і аж до знищення Інституту орієнталістики той рукопис лишався непрочитаним.
Якби його читав той, хто вмів читати, він би, ймовірно, і не потрапив до Саламона Баруха. Але мав рацію старий антиквар: нервовий був Абу Юсуф Абделґані, хай Аллаг змилується над його стражденною душею. Це його історія не буде розказана, бо вона згоріла разом із п’ятдесятьма аркушами паперу.
Абу Юсуф народився у Рамаллі, в краю пророка Іси, був сьомою Юсуфовою дитиною і третім сином. Учився на гафіза, але не вивчився, бо надійшли часи, коли шабля стала важливішою за перо. Та й терплячість не була його сильною стороною, що для вивчення Корану аж ніяк не є бажаним. Так і поєдналися два поспіхи: один султанський, а другий Абу Юсуфів, і з недовченого гафіза вийшов добрий аскер. Зазвичай у таких випадках важко стверджувати — на щастя чи на біду, — але з ним усе було ясно. Якби він повернув в інший бік — мав би більше радості в житті і краще було б для людей довкола нього. Абу Юсуф не був жорстоким, війни, приспавши в ньому людину, не розбудили тварини, він боявся Бога й добре розумів вивчене з Книги, але з ним сталося дещо таке, після чого він уже не міг бути таким, як інші люди.
Він мав двадцять три роки, його хвалили й знали настільки, наскільки це личило воїну, і він штурмував фортецю на стрімкій морській скелі. Сотні людей уже загинули пліч-о-пліч із ним, тих, що більше боялися за своє життя, і, здавалося, кровопролиттю нема кінця-краю. Смерділо порохом, земля здригалася, але фортеця все не падала, навіть не виникало враження, що вона ближча до падіння порівняно з тим часом, коли стояла спокійно, боронячи кордон, що його, з падишахової та Божої волі, вони мали перейти і накреслити наново. Іншого виходу не було: трьом найвідважнішим воїнам, тим, чия віра найтвердіша, належало видертися по скелі й увійти до фортеці, з трьох боків одночасно. Якщо Бог дасть, хтось один може залишитися живим.
Абу Юсуф Абделґані зголосився першим. За ним — іще двоє, чиї імена й мотиви залишилися невідомими. Мотив Абу Юсуфа полягав у тому, що він квапився. Битва тривала задовго, і він боявся, що їй взагалі не буде кінця. Нескінченність страшніша за смерть.
У нього була цілком певна причина, зрозуміла також Богові, тому Абу Юсуф єдиний із трійці сміливців вижив.
Він захопив фортецю, але фортеця обвалилася на нього. Розумні говорили, що її підточили гарматні ядра, а інші, не знаю навіть, як їх назвати, сказали, що фортеця заклята і що кордону не можна було переходити. Розумних похвалили, а отих других зарубали, якщо вони ремствували надто голосно.
Абу Юсуф лежав під купою каміння, з якого можна було б поробити надгробки для цілого мертвого містечка. Або ж із нього можна було наново збудувати те місто. Стільки каміння було, і все впало на одну людину. Він лежав і думав, скільки часу мине, перш ніж його душа покине тіло. Оскільки в нього нічого не боліло і жоден камінь його не придушив, Абу Юсуф виснував, що цей час може бути дуже довгим. Нескінченність страшніша за смерть.
83
Мейтеф (також мектеб) — початкова школа в мусульманських країнах, переважно духовна.