Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
- Чого ждати до завтра? Давай, рити я вже пообідав! - Здоровило зі шрамом на обличчі вхопився за держак лопати. Він не все зрозумів зі слів Професора, але йому дуже кортіло якнайшвидше дістати закопані гроші.
- Ти, що, дурню, хочеш перерити все підніжжя цього горба? Так тобі й до морозів часу не вистачить, - остудив запал напарника Адмірал.
- Ну що ж, тоді ми йдемо загоряти. Я не проти викупатися. А ти, «наука» трудодень нам запиши! І так, щоб весь світловий день, по повній програмі оплатив. Хі – хі – хі! – хихикнув своїм писклявим голоском Зуб. Копачі підвелися й попрямували вниз до води. Невелике озерце біля підніжжя пагорба віддзеркалювала промені полуденного сонця й манило прохолодою. Роздягнені чоловіки підбігли до водойми наповненої зеленкуватою водою.
- А – а – а ! – викрикнув кульгавий і шубовснув у воду. За ним стрибнув і його напарник. Вода від масивних тіл розлетілася в різні боки, а двоє громил опинилися в глинистому мулі. Ще, трохи поборсавшись і обмазавшись багнюкою з ніг до голови, горе-нирці виповзли животами на сухе. Озерце виявилося з дуже мулким дном.
- Зубе, телепню, чого не попередив, що ця клята калюжа така мілка! Я мало в’язи собі не скрутив.
- Звідки ж я знав? Думав тут глибоко, - виправдовувався, як міг, більший із купальників.
Брудні й липкі, вимащені як чорти, вони побрели до джерела й заходилися змивати з себе крижаною водою вже підсохлу глину. Після такого обмивання обоє вибралися на сонце й цокочучи від холоду зубами, продовжували звинувачувати один одного в невдалому купанні.
- Недоумку, чого я з тобою зв’язався? Казав Шеф найди собі пристойного напарника. Взяв на свою голову телепня, нащо я тебе витяг з тюрми?
- Адмірале, погодься, я ж тут ні при чому. Копанка зверху видалася глибокою, та й ти ж першим стрибнув.
- Ти завжди себе вигородиш, а я ще «чахотку» зароблю від цієї води. Навіщо Шефові знадобився той чортів камінь, а що як бородата «наука» нас підставить? Дарма землю ритимемо?
- А як знайдемо скарб, тоді що, ще й із Професором ділитися доведеться?
- Що - повний бовдур? – Адмірал крутнув пальцем коло скроні. - Шеф сказав: «Ніяких свідків. Ваше золото - мій камінь і баста !»
- Як думаєш, Адмірале, тут, справді, є золото?
- Дурниці. Може й було колись, а зараз бачиш як порито. Якщо й було, то давно вже викопане, ще до нас. Наш Професор думає, що він наймудріший. Але хай платить, а ми покопаємо. Ги-ги-ги! - напарники знову гигикнули й, підставивши до сонця померзлі животи, заплющили очі.
Через хвилину вони вже захропли під пекучим сонцем. Професор сидів недалеко від палатки, нагнувшись над клаптиком паперу й усе щось обраховував. Коли він відірвався від паперів і звернув увагу на своїх робітників, на животах у тих аж шкварчало сало під шкурою. Полудневе сонце так спекло шкіру, що та розчервонілася, як у варених раків. Професор заходився будити неборак. Очманілі громили не розуміли, що діється: шкіра на животі пекла, голова гула, а перед очами плили великі темні кола.
- Професоре, я не можу встати! - Спираючись на ватяні ноги, намагався піднятись Зуб.
- Тепловий удар! Боже! Я забув вас попередити, щоб не спали на сонці. Негайно перебирайтеся в тінь і холодне до голови.
Адмірал навкарачки поповз до кущів. За ним хитаючись, як п’яниця після добрячої випивки, почвалав Зуб.
- Чекайте, в мене тут є якийсь крем. - Бородатий професор порився в рюкзаку й дістав тюбик. – Від опіків немає, тільки ось, від комарів, але він також досить жирний.
Двоє невдах схватили крем і стали намазувати свої печені животи.
- Не думав, що тут такі небезпечні умови праці, - простогнав копач зі шрамом.
- Прийдеться тобі, Професоре, подвоїти нам платню, - підтримав його кульгавий, він саме щедро мастив свого червоного живота кремом. – Хоча я й не вірю, що ми щось знайдемо в цій дірі. Подумати тільки, сто п’ятдесят кілометрів від обласного центру. Хто б поніс ховати скарб у це болото.
- Не кажіть, не кажіть. Ось згідно цього давнього манускрипту, тут було найбільше поселення найдревніших людей на Волині. Тут, ще задовго до народження Христа, були великі міста й села.
- Що ти Плетеш, Професоре, хіба до Христа, щось було?
- Тю, дурний! Як же ти в школі вчився? – кульгавий відвісив велетню запотиличника. – Христос же з’явився після потопу. Ще вони вежу стоїли, Вавилонську, правда, Професоре?