Примари Пустомитського болота

- Дивись, Васильку, твоя «Пошта» повела! Гайда завертати! –   Хлопці кинули посеред поля м’яча, якого досі ганяли й побігли виганяти худобу зі шкоди. Та корови не полишали смакоти, а навипередки хапали соковите бадилля їм, зовсім не хотілося повертатися на голе пасовисько. Особливо впиралися прудконогі молоді телички, вони забігали наперед пастухам, жадібно скубли квіти люпину і напихалися вирваними з коренем бадилинами.  Пастушкам довелось добряче набігатися, поки нарешті вони вигнали корів з поля й направили їх назад на випас.

- Ну й спекотно сьогодні. - Витер спітнілого, вигорілого на сонці чуба, худорлявий хлопчина. Він був найвищим серед ватаги. В закачаних до колін штанях, із зав’язаним на животі у вузол полами сорочки і піратською хустиною на голові, хлопчак чимось нагадував маленького пірата.

- Васильку, гайда до джерела, на Снєжкову гору! Наберемо води! Он і корови вгамувались! – подав ідею веснянкуватий пастушок. На голові в хлопчака ледь трималась темно-синя бейсболка, козирком назад, із-під якої як їжакова щетина стирчала цупка, руда чуприна.

- А й справді, Миколка має рацію. Біжімо! – підтримав його Василько.

Друзі  кинулись навпростець до пагорба. А за ними і вся ватага побігла  навперейми, потопаючи по пояс у квітучому полі. Пахощі  їм забивали дух, а високі рослини спутували ноги, та пастушки вибрикували, як молоді лошата, толочачи широке люпинове поле.

- Ура! Вперед! – репетували хлопці. Ватага із криками підбігла до пагорба.

Цей високий  горб стирчав біля узлісся з незапам’ятних часів. І звідки він тут взявся, посеред цілковитих рівнин і безкраїх боліт, ніхто й не знав?  Всі казали, що був цей пагорб неприродного походження. Старожили села подейкували; ніби насипав цю гору монгольський хан, у пам'ять про свого загиблого в бою із русичами сина, мовляв, тут його й поховав, разом із незліченними скарбами; інші казали, що то була земляна кріпость козаків, і звели вони її, щоб боронити навколишні села від турецьких набігів, а потім від ляхів. Коли ж козацьке військо було розгромлене, вони заховали тут свою  казну. Було ще багато інших легенд, та всі вони закінчувались розповіддю про якийсь надзвичайний і чарівний скарб, що нібито схований у цій горі. А людськи розголос, як правило, шириться світом швидко. Тому-то, ці розповіді притягували сюди шукачів скарбів і різних авантюристів.