Зона досяжності
- Автор: Кацай Алексей Афанасьевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Зона досяжності». Краткое содержание книги:
— Вибачте. Свято у вас. Хіба ні?
— Не зрозуміла.
— Н-ну… Мені сказали, що день народження у вас сьогодні. От невеличкий даруночок. Ми з вами, до речі, не ровесники часом?
— Грєбньов!
— Мовчу, мовчу… Я потім сам спробую відгадати, на скільки ви від мене молодша. А поки що дозвольте он в оту вазу квіточки поставити. Чого вона порожня стоїть?
— Веселине, в тебе як, все нормально? Ти б хоч у Черевик спитав, коли в мене день народження, вона у нас вже декілька років працює.
— А що?.. Помилився?! Накололи?!? От, люди! Ви вже вибачте, Ларисо Леонідівно, вибачте. Але… Квіти хай вже будуть. Он як вам вони личать! Взагалі, кажуть гарним людям все до лиця.
— Особливо тим, які тобі гроші платять.
— Ларисо Леонідівно!..
— Та я не про себе. Я тобі не плачу, тобі Нейман платить. А от інші клієнти…
— Тепер вже я не зрозумів.
— А чого тут розуміти. Я, як і ти, про людей гарних. Які можуть пообіцяти тобі гарну матеріальну допомогу за гарно виконану тобою послугу.
— Про що це ви, Ларисо Леонідівно?
— А відгадай з двох разів… Мовчиш?.. Відгадувалка зламалася? Це я, юначе, мову веду про сюжет щодо невиконання судової ухвали власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою, — Яременко зашурхотіла паперами, — вулиця Громадянська, будинок шість дріб три.
— А що, поганий сюжет?
— Та ні. Я б сказала навіть, що талановитий.
— Стараємось, Ларисо Леонідівно. Якби я був підлабузником, то сказав би: у вас вчимося і…
— Припини. Адже я що хотіла тобі, Веселине, зауважити… Не дивлячись на всі твої талани. От дивись сам. Спочатку частина твого матеріалу пройшла по щоденних новинах. Потім я прогавила, а ти якось спромігся в підсумковий тижневий випуск його запхати…
— Так Раїса Павлівна…
— З Раїсою Павлівною з цього приводу в мене розмова вже була. Але, наскільки я зрозуміла, тепер ти хочеш пустити увесь матеріал ледь не окремим документальним фільмом? Вже на творчий відділ вийшов? Чи не забагато уваги до нежитлового приміщення за адресою Громадянська шість дріб три?
— Так проблема ж!.. Не лише в цьому приміщенні проблема! Це є проблема ставлення наших громадян до судової системи. Це є проблема недосконалості цієї судової системи. Це є проблема захисту справедливості, врешті решт!
— Угу… угу… Нудно викладаєш. Ти мені краще скажи, юначе, звідки Маша… Тьху, ти!.. Михайло Ісакович звідки про твій геніальний матеріал знає?
— Так радився я з ним. Кажу ж, хоч вірте, хоч ні, але намагаюся таки вчитися у старших і більш досвідчених товаришів.
— Не тому вчишся, Васьо!
Грєбньова аж пересмикнуло: він ненавидів, коли його так називали. І шефіня, до речі, це знала. Ну, я тебе дістану!
— Я вчуся відповідальному ставленню до своїх професійних обов’язків. Я вчуся об’єктивному висвітленню усіх проблем нашого часу. Я вчуся бути справжнім журналістом. І тому я настоюватиму на демонстрації свого фільму. Чого б це мені не коштувало!
Отак! Нехай знає, що в нього справжній чоловічій характер. Жінки це полюбляють.
— Гаразд, — Лариса стомлено потерла лоба, — ми про це ще поговоримо. Серйозно поговоримо… Засмучуєш ти мене, Грєбньов, серйозно засмучуєш… Але зараз не про це. Не для цього я тебе викликала. Тут ось яка справа: годину тому на вокзалі опергрупа затримала небезпечного злочинця. В мене часу не вистачає, а ти, Васьо, з ментами — вась-вась, — Грєбньова знову пересмикнуло. — Та й під рукою нікого більше немає. Отже, бери Артема і дуйте до ментури. Пошерстіть там. Може, кращий сюжет зробиш, ніж той, про який ми тут лаялись.
— Кращого найближчим часом не буде, — буркнув Веселин і випростався. — Ларисо Леонідівно, я вже продовження придумав, матеріал майже зібрав… Мені потрібно…
— Та йди вже! — визвірилася Яременко.
— Так, Ларисо Леонідівно! Слухаюсь, Ларисо Леонідівно! Біжу, Ларисо Леонідівно!
Сука! Неприємностей закортіло? Будуть тобі неприємності. Сама проситися прибіжиш. А тут і я — захисник як жіноцтва загалом, так і певної жіночої одиниці зокрема. За таку ж саме певну плату.
— Квіти забери, Грєбньове! — гаркнуло за спиною, але він вдав, що не почув.
В кишені реготом оскаженілого мультяшного персонажа зайшовся мобільник. Невже замовник? Але на дисплеї висвітлилося: «анонімний виклик». Дивно. А Генка казав, що його програма усі номери пробиває. Навіть найсекретніші.
Грєбньов мить повагався, але, підходячи вже до дверей операторної, приклав таки слухавку до вуха:
— Так?
— Та ні, не так, — заперечив чоловічий, добре поставлений, але якийсь безжиттєвий голос. — Зовсім не так, юначе. Я ж тебе електронкою попереджав, щоб ти в спокої Ларису Леонідівну залишив. Замість цього, ти її ще більше засмучуєш. Догрався, Васько! В мене терпець скінчився.