Алтин-толобас
- Автор: Акунин Борис Чхартишвили
- Серия: Пригоди Ніколаса Фандоріна #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2176-7
- Переводчик: Виктор Сергеевич Бойко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Алтин-толобас». Краткое содержание книги:
Магістр Ніколас Фандорін із «туманного Альбіону», відчувши поклик вітчизни не лише фібрами душі, а ще й унаслідок прочитання листа свого пращура до нащадків, одважується вирушити на пошуки легендарної Лібереї, так званої «бібліотеки Івана Грозного».
Середньовіччя з тортурами та забобонами, романтика жорстких реалій на зламі тисячоліть зіштовхують молодого вченого віч-на-віч із чиновником і кілером, колишнім «благородним» злочинцем і відчайдушною журналісткою, радником британського посольства й одразу кількома службами безпеки…
Події сьогодення та давнини, тісно переплітаючись між собою, створюють химерний калейдоскоп такої насиченості, що до кінця роману читач перебуває в очікуванні все нових і нових відкриттів, останнє з яких іще попереду.
Одначе порозумітися не вдалося, бо саме цієї миті двері з брязкотом від'їхали, і до купе, гупаючи чобітьми, ввалилися двоє військових у зелених кашкетах: офіцер і солдат.
Офіцер був неправдоподібно червонолиций і, як здалося магістрові, не зовсім тверезий — в усякому разі, від нього тхнуло якимось міцним, але, очевидно, недорогим спиртним напоєм; до того ж він час від часу гикав.
Це прикордонна варта, зрозумів Фандорін.
Головний страж став перед британцем, простяг йому витягнуту лопаткою долоню і сказав:
— Гик.
Ніколас збентежився, зрозумівши, що зовсім не уявляє собі, як проходить у Росії звичайний ритуал перевірки паспортів. Невже його заведено починати з ручкання? Це незвично і, певно, не вельми гігієнічно, якщо врахувати, скільки пасажирських долонь мусить потиснути офіцер, але зате дуже по-російськи.
Фандорін квапливо підвівся, широко всміхнувся й міцно потис прикордонникові руку. Той вражено втупився в божевільного іноземця знизу вгору й півголосом пробурмотів, звертаючись до підлеглого:
— От виродок. Диви, Саприка, ще не такого набачишся.
Потім висмикнув пальці, витер долоню об штани й гаркнув:
— Паспорт давай, чорт неруський! Паспорт, андерстенд? — І знову солдату: — З нього не паспорт, а довідку з дурдому брати.
Хирлявий, блідий Саприка невпевнено хихикнув.
До червоної книжечки з національною британською фауною — левом та єдинорогом — дивний прикордонник поставився без будь-якого інтересу. Тицьнув помічникові зі словами:
— Шльопни. Гик.
Солдатик ставив на відкритій сторіночці штемпель, а офіцер тим часом уже заходився біля містера Калинкінса.
— Ага, — зловісно сказав протягом червонолиций. — Братня Латвія. — Морщачись, погортав сторіночки, одну для чогось продивився на світло. — А візка-то кирдик, змазана, — з явним задоволенням зазначив він. — Із такою тільки до Африки їздити. І дати до пуття не розбереш.
— Мені таку у вашому консульстві поставили! — захвилювався комерсант. — Не я ж штамп ставив! Пане старший лейтенант, це причіпки!
Старший лейтенант примружився:
— Причіпки, кажеш? А як ваші погранці наших громадян мурижать? Я щас зсаджу тебе до з'ясування, отоді будуть причіпки.
Містер Калинкінс ізблід і тремтливим голосом попросив:
— Не треба. Будь ласка.
Потримавши паузу, прикордонник кивнув:
— Ось так. Я вас навчу Росію поважать… Гик! Гаразд, шльопни йому, Саприка. — І велично вийшов у коридор, зачепивши плечем двері.
Солдатик заніс штемпель над паспортом, глянув скоса на калинкінську пачку «вінстона», що лежала на столику, й тихенько попросив:
— Сигареткою не пригостите?
Латиш, шипляче вилаявшись по-своєму, підштовхнув до простягнутої руки всю пачку.
Фандорін спостерігав за цією сценою в цілковитому заціпенінні, та потрясіння ще тільки розпочиналися.
Не минуло й хвилини, як двері знову од'їхали вбік (стукати тут, очевидно, не заведено), й до купе ввійшов чиновник митниці. На шиї в нього висіла кулькова ручка на шворці. Окинувши жвавим поглядом обох пасажирів, одразу підсів до громадянина Латвії.
— Наркотики? — задушевно спитав митник. — Героїнчик там, кокаїнчик?
— Які наркотики! — скрикнув бідолашний Калинкінс. — Я бізнесмен! У мене контракт із «Сирковбасімпексом»!
— А особистий огляд? — сказав на це чоловік у чорно-зеленій формі, обернувся до Ніколаса, довірливо повідомив: — У нас тут минулого тижня теж був один «бізнесмен». Пакетик з дурманом в очко сховав. Нічого, відшукали й там.
Латиш нервово глитнув, тицьнув митнику під столом щось шелестке.
— Ну, контракт так контракт, — зітхнув чиновник і — Фандоріну: — А ви у нас звідки будете?
І знову британський паспорт викликав куди менше інтересу, ніж латвійський.
— Gute Reise, — чомусь німецькою сказав митник, підводячись.
Огляд завершився.
Потяг заскреготів гальмами, вагон хитнувся і спинивсь. За вікном виднілася скупо освітлена платформа та станційна будівля в стилі удаваний ампір з вивіскою
НЕВОРОТИНСКАЯ
Моск. — Балт. ж. д.
Ось вона, російська земля!
Перше знайомство з представниками російської держави справило на магістра історії таке приголомшливе враження, що виникла нагальна потреба терміново перекусити.