Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
У саквах знайшлася білизна на переміну, а ще розклав по віку скрині новий одяг, який привіз із собою для королівської аудієнції — аби розправився.
Нові шосси темно-зеленого італійського сукна, шовкові панчохи такого ж кольору, темно-зелений кунтуш із соболиною випушкою по шву і з прорізами на рукавах, через які мала виглядати тканина тонкої білої сорочки. Срібно-зелений шнур змієм звивався на її грудях, виплітаючи чудернацькі візерунки. Комір тієї сорочки прикрашав дорогоцінний смарагд у срібній оправі, і такий самий смарагд на срібному перстені Марко мав одягнути на безіменний палець правої руки.
Ясновельможний, відправляючи його сюди, застерігав, що королівство Швеція — країна протестантська і при дворі можуть панувати вельми суворі порядки. Аби не виряджався павичем, але й злиднем до короля не підеш, то ж сам підбирав йому одяг для королівської аудієнції.
А для Марка, не звиклого до гетьманових парчевих уборів, навіть такий стримано-елегантний стрій видавався розкішним.
Нарешті він загасив свічу на столі, пересунув пістоля, щоб не муляв під подушкою, відкинув покривало та ковдру і з насолодою вклався у ліжко.
Уже за якусь мить, збиваючись від утоми, прошепотів «Отче наш» і стулив очі. Розслаблене після купелі тіло жадало сну.
У голові запантеличилися видіння за видіннями… Начебто він з усім гетьманським полком на військовій виправі під Батурином… Зелені луки — куди не кинь оком! А вони удвох із Перепеличенком затіяли погоню верхи на конях. Ворог у них уявний — за ворога інші побратими. Тільки от справжніх куль у пістолях немає. Вітер б’є в обличчя, сонце сліпить очі, коні мчать луками, немов навіжені… Сокола не спинити — мчить, аж земля під копитом гуде… А далі — відпрацювання прийомів «татарського» бою, Маркових улюблених.
Аж раптом якась незрозуміла сила змусила його виринути зі сновидіння. Підхопився у ліжку, стискаючи в лівиці пістоля і завмер від несподіванки.
То була Єва. Стояла біля його ліжка із свічкою в руці, в одній сорочці, розхристана, не приховуючи тугих опуклих грудей.
Довге волосся більше не ховала під чепцем. Воно виблискувало щирим золотом при миготливому світлі свічі.
— Єво? — проказав Марко, споглядаючи її, наче нове видиво, ніби намагався второпати, чи це продовження його сну, чи вже ні. — Ти чого? Як увійшла? Що сталося?
— Моєму батькові сподобалася ваша щедрість… — проказала Єва тихо, — тому наказав мені вам… догоджати.
Марко від подиву сів.
— Е-е-е… Твій батько посеред ночі відправив тебе до мене? Е-е-е… догоджати?
Єва заперечно похитала головою:
— Ні, звісно… Як би він міг таке вчинити… Він суворий. Якби дізнався — побив би мене. І вам на горіхи дісталося б. Я сама прийшла…
— Сама? Навіщо?
Єва схилила голову, наче подумки підбирала правильні слова. А далі заговорила скоромовкою, Марко ледь встигав складати в голові ті її слова докупи.
— Він обіцяв мене панові Ларгу. Заміж хоче видати. Ларг — удівець, та ще й старший набагато. Має трійко дітей від попереднього шлюбу… і гроші. А я… усього лише дочка господаря таверни. На кращу пару мені годі розраховувати…
Тепер Марко, проганяючи залишки сну, струсонув головою.
— Єво, то воля твого батька, ваші родинні справи… а я тут до чого? — проказав розгублено.
— Не думайте, що я пропаща, — відповіла вона тихо, — чи пропоную себе кожному, хто в нашій таверні зупиняється… Але прожити усеньке життя зі старим Ларгом, а перед тим… віддати йому своє дівоцтво… краще вже смерть. Я, коли вас побачила, подумала…
— Бачу, що не довго…
— Не гоніть мене, пане, — схлипнула Єва, — будь-ласка. І я буду згадувати цю мить як найщасливішу, коли доведеться стати жоною Ларга.
Вона замовкла, стенула плечем і сорочка, розхристана на грудях, сповзла по стану, затрималась на якусь мить на талії і м’яко впала їй до ніг, відкриваючи Марковому погляду найсокровенніше.
Вона, немов приречена, залишалася стояти перед ним зовсім гола, поки Марко розгублено дивився на неї.
Нарешті поклала свічу на стіл, а поряд із нею ключа — хазяйського, запасного, яким відчинила двері його кімнати, коли увійшла.
Він не знав, що відповісти, бо чув таке уперше в житті, замість самому залицятися до жінки.
Вона наблизилася до нього знову.
І Марко ледве встиг заховати пістоля, якого усе ще стискав у руці, бо у наступну мить Єва взяла його руку у свою і притулила собі до грудей.
Раптом відчув себе Иосифом, відчув усім єством, що то зовсім неправильно, що мусить протистояти такій спокусі, мусить випровадити дівчину. Що навіть, коли Єва й не лукавить, то не пасує дівчині отак пропонувати себе і вкладатися до першого-ліпшого незнайомця у ліжко.