Диво-капелюх
- Автор: Янссон Туве Марика
- Серия: Мумі-тролі #3
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Издательство детской литературы «Веселка»
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Диво-капелюх». Краткое содержание книги:
Якось навесні герої повісті, казкові істоти тролі, що мешкали в долині Мумі, знайшли диво-капелюх, який мав чарівну силу, і з того часу почали зазнавати незвичайних пригод. Поетично і водночас дотепно написана книга вчить дітей чесності й порядності, звеличує дружбу.
Пхик чимдуж кинувся під стіл. Мумі-троль, Мумрик-Нюхайлик і Гемуль тримали слоїк над капелюхом, а Хропик боязко відкрутив накривку. Мурашиний Лев разом з хмарою піску впав у капелюх, і Хропик блискавично накрив його зверху словником іноземних слів. Потім усі швидко поховалися під стіл.
Спершу нічого не ставалося. Вони виглядали з-під скатертини й чекали дедалі нетерплячіше. Але ніщо не мінялося.
— Ви просто дурите нас! — сказав Пхик.
Але за мить словник іноземних слів почав морщитися. Пхик так схвилювався, що вкусив Гемуля за великий палець.
— Дивися, що ти робиш! — сердито сказав, Гемуль. — Ти вкусив мене за палець!
— О, вибач, — сказав Пхик, — я гадав, що то мій.
А словник меншав і все дужче морщився. Аркуші стали схожі на зів’яле листя, а між ними заворушилися іноземні слова, потім почали розлазитися по підлозі.
— Ото лиха година! — сказав Мумі-троль.
І знову диво! З капелюха закапала вода. Тоді потекла. Вона розлилася по маті такою калюжею, що іноземні слова полізли на стіни.
— З Мурашиного Лева стала просто вода, — розчаровано сказав Мумрик-Нюхайлик.
— Я думаю, що це з піску, — прошепотів Хропик. — Зараз з’явиться і Мурашиний Лев.
Вони чекали далі в страшному напруженні. Хропка сховала голову на колінах у Мумі-троля, а Пхик аж попискував з ляку. Коли це раптом із капелюха виліз… хто б ви думали? Звичайнісінький їжак! Мокрий, скудовчений, він кліпав очима й водив носом навколо.
Кілька секунд тривала мертва тиша. Враз Мумрик-Нюхайлик зареготав, а його друзі й собі за ним.
Вони качалися по підлозі під столом і аж стогнали зі сміху. Тільки Гемуль не розумів, що їх так насмішило. Він здивовано глянув на них і сказав:
— Але ж ви й сподівалися, що Мурашиний Лев зміниться. Ну, ніяк не збагну, чого ви з усього робите стільки галасу!
Тим часом їжак, урочисто й трохи сумовито рушив до дверей і вийшов на ганок. Вода з капелюха перестала текти. На веранді зробився вже цілий ставок, а всю стелю обліпили іноземні слова.
Коли про це дізналися тато й мама Мумі-троля, то вирішили, що то дуже кепські жарти і диво-капелюх треба десь діти.
Вони обережно викотили його до річки і вкинули у воду.
— То он звідки з’явилися хмарки і через що ти був зробився почварою, — мовила мама, коли вони стояли й дивились, як відпливає капелюх.
— Хмарки були веселі, — трохи невдоволено сказав Мумі-троль. — Хай би з’явилися ще!
— Або ж калюжа й іноземні слова, — вела далі мама. — На що тепер схожа наша веранда! І не знаю, як я спекаюсь тих слів, що вкрили всі стіни. Хоч не заходь до хати!
— Але хмарки все-таки були веселі, — вперто вів своєї Мумі-троль.
Увечері Мумі-троль ніяк не міг заснути. Він лежав і дивився в ясну червневу ніч. Усюди щось ворушилося, ходило, танцювало, часом скрикувало. Приємно пахли квіти.
Мумрик-Нюхайлик не вернувся додому. Такими ночами він мандрував сам один, тільки з своєю гармонією. Але сьогодні не чути його пісень. Мабуть, десь подався шукати місця. Скоро він поставить намета на березі річки й відмовиться спати в хаті…
Мумі-троль зітхнув. Йому було сумно, а чого — він і сам не знав.
Саме тоді під вікном почувся посвист. Серце в Мумі-троля закалатало з радощів. Він тихенько підійшов до вікна і визирнув надвір. Посвист означав: «Таємниця!»
Під мотузяною драбиною на нього чекав Мумрик-Нюхайлик.
— Ти можеш вберегти таємницю? — прошепотів він, коли Мумі-троль спустився вниз у траву.
Мумі-троль жваво кивнув головою.
Мумрик-Нюхайлик нахилився до нього й прошепотів іще тихіше:
— Капелюх прибило до берега трохи нижче за течією.
Очі в Мумі-троля засяяли.
— Хочеш? — підморгнув йому Мумрик-Нюхайлик.
— Ще б пак! — махнув вухами Мумі-троль.
Вони подалися росяним садком до річки, мов тіні.
— Капелюх лежить за два повороти звідси, — притишеним голосом сказав Мумрик-Нюхайлик. — Насправді, то ми повинні його врятувати, бо вся вода, що попадає в нього, стає червона. Ті, що живуть нижче по річці, перелякаються, як угледять її.
— Як ми про це не подумали! — сказав Мумі-троль.
Він радів і пишався, що пішов уночі до річки разом з Мумриком-Нюхайликом. Раніше Мумрик-Нюхайлик завжди вирушав у нічні мандри сам один.
— Він десь тут, — мовив Мумрик-Нюхайлик, — он, де починаються темні смуги на воді. Бачиш?
— Не зовсім, — сказав Мумі-троль, спотикаючись у пітьмі. — Я вночі бачу гірше за тебе.