Вальс на прощання
- Автор: Кундера Милан
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-592-6
- Переводчик: Леонид Григорьевич Кононович
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вальс на прощання». Краткое содержание книги:
— Авжеж, — відказав сурмач. — І дуже приємним підтвердженням. Бо медсестра Ружена наділена винятковим чаром, який помічаєш, коли бачиш її вперше, але цей чар з немалою для тебе користю випаровується за дві години, й тебе вже нітрохи не тягне до неї, а пружина потужно пхає тебе у зворотний розкішний політ.
— Любий мій друже, ваш приклад якнайкраще показує, що надмірне кохання завжди обтяжене провиною.
— Гадаю, кохання, яке я почуваю до моєї дружини, це єдине добро, що є в мені.
— І ви помиляєтеся. Надмірне кохання, яке ви почуваєте до дружини, — не противага і покута за вашу бездушність, а її джерело. Оскільки дружина для вас усе, то всі інші жінки для вас ніщо, тобто хвойди. Але це велике блюзнірство і величезна зневага до істот, що їх створив Господь. Таке кохання — чистісінька єресь, друже мій.
3
Бертлеф відсунув порожню чашку вбік, підвівся з-за столу і подався до ванної, де Кліма незабаром почув дзюркотіння води з крана, а за мить Бертлефів голос:
— Ви гадаєте, у вас є право умертвити дитину, яка ще й на світ не з’явилася?
Уже вгледівши того бороданя з німбом, Кліма трохи зніяковів. Він пам’ятав Бертлефа як добротливого дядечка, і йому й на думку не могло спасти, що той віруюча людина. У нього аж серце стиснулося від думки, що зараз йому прочитають мораль і що єдина його оаза в цьому містечку вкриється піском. Він здушено відказав:
— А ви з тих, що вважають це убивством?
Бертлеф не відразу відповів.
Він вийшов з ванної, на ньому вже був вихідний костюм, а чуприна дбайливо зачесана.
— Убивство — це слово, від якого тхне електричним стільцем, — сказав він. — Не це я хотів сказати. Знаєте, я певен, що життя потрібно приймати таким, яке воно є. Це найперша заповідь, іще до Декалогу. Усі події в руках божих, і ми не знаємо, що з ними станеться. Я хочу сказати, що приймати життя таким, яке воно нам дається, означає приймати непередбачуване. А дитина — це квінтесенція непередбачуваного. Дитина є самісінькою непередбаченістю. Ви не знаєте, що з неї буде, що вона вам принесе, і тим-то її потрібно прийняти. А то ви живете тільки наполовину, живете, як отой чоловік, що не вміє плавати і бовтається коло берега, хоч океан починається насправді там, де є глибина.
Сурмач зауважив, що дитина не його.
— Припустімо, — сказав Бертлеф. — Але зізнайтеся, що якби це була ваша дитина, то ви все одно умовляли б Ружену зробити аборт. Ви зробили б це задля вашої дружини і того грішного кохання, яке почуваєте до неї.
— Авжеж, це так, — відказав сурмач. — Я умовляв би її зробити це за будь-яких обставин.
Бертлеф притулився спиною до дверей ванної і всміхнувся.
— Я розумію вас і не збираюся переконувати. Надто вже старий я, щоб намагатися виправити світ. Просто сказав вам, що про це думаю. Я буду вашим другом, навіть якщо ви вчините всупереч моїм переконанням, і допомагатиму вам, навіть якщо не схвалюватиму ваших дій.
Сурмач дивився на Бертлефа, який виголосив цю останню фразу оксамитовим голосом мудрого проповідника. Він видавався йому величним. У нього було таке враження, наче все, що казав Бертлеф, стане легендою, притчею, взірцем, главою з новітнього Євангелія. Йому закортіло (і треба його зрозуміти, адже він був схвильований і схильний до надмірних порухів) уклонитися Бертлефові.
— Я допомагатиму вам, друже мій, — знову сказав Бертлеф. — Ось зараз підемо до мого друга, лікаря Шкрети, який залагодить медичний аспект цієї справи. Та поясніть мені, як ви збираєтеся схилити Ружену до вчинку, що викликає в неї відразу?
4
Коли сурмач виклав йому свій план, Бертлеф сказав:
— Це нагадує мені випадок, що стався під час моєї бурхливої молодості, я тоді працював докером у порту, і нам носила їжу одна дівчина. У неї було дуже добре серце, і вона нікому не могла відмовити. На жаль, чоловіки за ту доброту сердечну (й тілесну) віддячували грубощами, а не добром, і тільки я ставився до неї з шанобливою ніжністю й залишався єдиним, хто ще не спав із нею. Від тієї поваги вона закохалась у мене. Якби я врешті не переспав із нею, то завдав би їй болю й образив би її. Але сталося це лише раз, і я пояснив їй, що надалі почуватиму до неї велику духовну любов, та коханцями нам не бути ніколи. Вона розплакалася, втекла, перестала зі мною вітатися й відтоді віддавалася першому-ліпшому. Минули два місяці, й вона заявила, що вагітна від мене.
— То ви влипли у ту саму халепу, що і я? — вигукнув сурмач.
— Ох, друже мій, — сказав Бертлеф, — невже ви не знаєте, що ваша халепа — це планида всіх чоловіків на світі?