Вальс на прощання

Ружена подумала, що нехай батько балакає собі, а вона тим часом обере сукню.

І відчинила шафу.

— Цікаво, і що ж ви вмієте робити… — сказала вона.

— Багато чого. Це містечко — міжнародний курорт мінеральних вод, крихітко моя. А на що воно схоже! Дітлахи гасають по газонах.

— То й що? — запитала Ружена, перебираючи сукні. Жодна їй не подобалася.

— І якби ж то тільки дітлахи, а тут іще й псів повнісінько! Міська рада вже давно видала постанову, щоб собак виводили на прогулянку на повідках і в намордниках. Але цього ніхто не дотримується. Кожен робить, як йому закортить. Поглянь лишень, що коїться в міському парку!

Ружена дістала сукню й почала перебиратися, сховавшись за прочиненими дверцятами шафи.

—. Вони скрізь дзюрять. Навіть у пісок на дитячих майданчиках! Уяви собі, що дитина впустить у пісок намащений кусник хліба! І ми ще дивуємося, звідки ті болячки беруться! Та он поглянь, — підійшовши до вікна, сказав батько. — Ось простісінько зараз гуляє собі по волі четверо псів.

Ружена вийшла з-за дверцят і глянула в люстро. Та в неї було невелике дзеркало, тож розгледіти вона могла себе тільки по пояс.

— Бачу, тебе це геть не цікавить! — сказав батько.

— Та чого ж, цікавить, — мовила Ружена, відходячи від люстра навшпиньки, щоб подивитися, який вигляд мають у цій сукні її ноги. — Не гнівайся, у мене побачення, то я поспішаю.

— Мені подобаються лише сторожові та мисливські пси, — провадив батько. — Та я не розумію людей, що тримають псів у своїх помешканнях. Мабуть, незабаром жінки перестануть народжувати дітей і возитимуть у візочках цуценят!

Ружені не сподобалося те, що вона побачила в дзеркалі. Обернулася до шафи і заходилася шукати там кращу сукню.

— Ми ухвалили, що люди можуть тримати в себе вдома псів лише зі згоди всіх мешканців дому на спільних зборах. Крім того, ми збільшили податок на собак.

— Бачу, ти переймаєшся серйозними справами, — сказала Ружена, зрадівши, що не живе більше з батьками.

Батько змалку набрид їй своїми повчаннями і вказівками. Вона мріяла жити в світі, де люди розмовляли б іншою мовою.

— Нема чого кепкувати з мене. Пси — це серйозна проблема, і не лише я так гадаю, такої ж думки і найвищі політики. Еге, забули в тебе спитатися, що серйозне, а що ні. Ти, звісно ж, скажеш, що найголовніше на світі — це сукні, — сказав батько, побачивши, що вона знову сховалася за дверцятами і знову перевдягається.

— Авжеж, найголовніше — це мої сукні, а не пси, — відказала вона і знову навшпиньки підійшла до дзеркала.

Та й цього разу їй не сподобалося те, що вона в нім побачила. Це невдоволення собою помалу переросло в зухвалість: вона роздратовано подумала, що нехай той сурмач приймає її такою, якою вона є, навіть у цій дешевій сукенці, й від цієї думки відчула якесь чудернацьке задоволення.

— Це питання гігієни, — сказав батько. — Не буде чисто в Наших містах, поки пси залишатимуть на вулицях своє лайно. І це моральне питання. Неприпустимо, щоб люди тримали псів у квартирах, призначених для людей.