Втікач із Бригідок
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7818-6
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Втікач із Бригідок». Краткое содержание книги:
Коли домовласник пішов, Магда зачинила двері на ключ, з сумом глянула на свою каву, яка за короткий час встигла трохи охолонути. Вона любила гарячу, щойно зварену, її можна пити малесенькими ковточками й мружитися від насолоди — однієї з небагатьох у теперішній час. Розуміючи, що підігрітим напій все одно смакуватиме не так, вона все ж вирішила це зробити.
Підхопивши залишену Зінгером філіжанку, Магда рушила на кухню.
У двері знову постукали.
— Чорт забирай, — просичала вона крізь зуби, розвернулася, примостила на комоді обидві посудини, відчинила, кинула: — Пане Зінгере, ми про все поговорили! Я… — і осіклася.
Бо в дверях стояв незнайомець із носом, віддалено схожим на качиний дзьоб, під яким буяли завеликі, як на її смак, й від того дещо карикатурні чорні вуса. Це перше, що кинулося в очі, й нічим іншим чоловік прикметним не був. Знявши м’ятого круглого капелюха, він пригладив йоржик волосся, делікатно запитав:
— Дозволите зайти, пані Магдо?
— Ми, здається, не зустрічалися раніше.
— Особисто — ні. Але гріх жити у Львові й не знати пані Богданович. Я називаюсь Роман Гірняк, працюю в газеті… Скажемо так, співпрацюю з різними, переважно русинськими, чи, як тепер кажуть, українськими. Хотів би переговорити з паном Кошовим.
— Ви домовлялися?
— Ні.
— В такому разі я перекажу йому, що ви приходили. Пан Кошовий ще спить, перед тим кілька днів, якщо не тижнів…
— Знаю, — Гірняк зупинив Магду порухом руки. — Він робить гідну справу в наших спільних інтересах. Але вчора дещо сталося, він має про це знати. І не лише знати — повинен негайно, чимшвидше втрутитися і врятувати людину.
— Кому я що винен?
Магда озирнулася й ступила вбік, побачивши в дверях спальні Клима, ще заспаного і в халаті, але вже готового до розмови.
— Ви голосно говорите, та й заспав я нині, справді ноги не тримають. З ким маю честь?
— Я назвався — Роман Гірняк.
— Здається, читав кілька ваших публікацій в «Українському слові».
— Не лише там.
— Різкувато пишете.
– Інакше ніяк. Тепер час радикальних заяв і не менш рішучих дій.
Магда відчувала себе зайвою між двома чоловіками. Та не збиралася зі світським виразом обличчя залишати їх під виглядом, ніби справді має зараз якійсь невідкладні справи. Замість того кивком запросила гостя пройти до кімнати, зачинила за ним двері, стала поруч із Кошовим. Даючи тим самим зрозуміти: без її участі тут нічого не відбувається.
— Ви знайшли мою адресу і примчали рано в неділю, — повів далі Клим. — Я, на вашу думку, маю зриватися з місця й когось рятувати. Саме я, — він тицьнув себе пальцем у груди. — Хоча є поліція, військова комендатура, загалом — більш впливові й значимі персони. То в чому справа?
— Ви — адвокат.
— Не практикую.
— Знаю. Але ви — наш адвокат, пане Кошовий. Ви представляєте інтереси української суспільності й певною мірою репрезентуєте її.
— Це моя громадянська позиція, пане Гірняк. До чого тут адвокат?
— Бо самої позиції не досить, аби витягнути з тюрми Захара Ладного.
Смикнулося віко.
— Того самого? Стрільця, героя Бережан?
— Його арештували за вбивство. Вчора ввечері, пане Кошовий.
Розділ другий
Врятувати героя війни
Клим і Магда перезирнулися.
У її погляді побачив не так подив чи цікавість, як нерозуміння. Машинально похлопавши себе по боках і намацавши цигарки чомусь не в правій, а лівій кишені халата, Кошовий витягнув сигарету, розім’яв у пальцях, пошукав очима і знайшов на письмовому столі сірники. Магда випередила бажання, сама подала йому коробку.
— Треба переходити на тютюн, — сказав Клим, прикурив, випустив дим убік. — Селяни продають. Фабрика у Винниках[14] після пожежі не така потужна. Французькі непогані, та все ж коштують грошей.
— Хіба тютюн задарма?
— Дешевший, пане Гірняк. Під час війни це важливо.
— Ви не почули, пане Кошовий? Я про людину, ви — про тютюн.
Тим часом Магда принесла попільничку. Взявши вільною рукою та збивши в неї попіл, Клим, мить подумавши, прилаштував туди ж «голуазину». Провів рукою по лицю, струснув головою.
— Я ще не прокинувся, пане Гірняк. Ось у чому справа. Новина прикра, хоч Ладного особисто не знав.
— А я навіть не знаю, хто це, — вставила Магда.
— Ви, пані Богданович, навряд чи цікавитесь українським життям Львова. Тому й газет не читаєте.
Це прозвучало різкувато. Вираз Климового обличчя негайно все пояснив Гірнякові, він швидко виставив правицю:
14
Фабрика у Винниках — тютюнова фабрика у Винниках, передмісті Львова. До 2014 року була лідером у виробництві цигарок по Східній Галичині. Головне приміщення постраждало під час російської окупації.