Піраміда Сонця
- Автор: Емченко Александр
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- ISBN: 5-7720-0513-8
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Піраміда Сонця». Краткое содержание книги:
Людина не зазнала радості пізнання, поки не ступила за обрій.
Людина не збагнула світобудови, поки не злетіла у безмежний небокрай, щоб до решти зрозуміти таємниці Землі та розгадати загадки інших планет Сонячної системи.
Про те, як земляни виходили за «пороги» й «обрії» своєї планети, як відкривали і досліджують нові небесні тіла, про майбутні пілотовані польоти до них, і розповідає ця науково-фантастична книга — своєрідна антологія міфологічних, історичних і наукових знань про наш великий сонячний мегаполіс.
— Академік Шафорост, — відповів командир космольота Куриленко. — Три роки тому ми прилітали з ним сюди. Одного разу він вирушив у розвідку на всюдиході. Що з ним там сталося, достеменно не знаю. Але, повернувшись, він звелів негайно згортати експедицію і стартувати на Землю. «Так ми ніколи не освоїмо цю планету, — сказав він тоді. — Тут хтось побував до нас, могутніший І розумніший. Маємо внести корективи у програму досліджень цієї планети». Отоді й народилася ідея створення літаючої бази «день-ніч».
— Була, здається, ще пропозиція, — продовжив розмову астробіолог, — встановити базу на одному з меркуріанських полюсів, звідки нібито відкривалась чудова нагода досліджувати Сонце…
— Так, висувалась і така ідея. Але цей проект мав один гандж — дослідники могли бачити тільки половину сонячного диска. Інша ховалась за лінією горизонту. Що ж виходило? Отаборитись на Меркурії, тобто найближче до Сонця, і не бачити всього Сонця… Це все одно, що стрибнути у воду і не викупатись, чи прийти до кінозалу і не подивитися всього фільму, — по цих словах командир, щось згадавши, підвівся і ввімкнув відеофон.
На екрані спливла каюта, де розміщалась служба планетолога Карпенка.
— Результати гравітаційного зондування готові? — запитав командир.
— Будуть за десять хвилин, — відповів планетолог. — Не хвилюйся, командире, до об’єкту ще далеко…
При згадці про «об’єкт» Куриленко спохмурнів, вимкнув відеофон і взяв до рук зведення, що годину тому подав астрофізик Міняйленко.
Той вперше брав участь у міжпланетній експедиції, і, зрозуміло, що командир час від часу ревізував його роботу.
— Ти знаєш, — звернувся він до Поповича, переглянувши зведення астрофізика, — мені дедалі більше подобається робота нового члена нашої експедиції.
— Ще б пак, — усміхнувся Попович. — Це ж визначний учений планети. Правда, він за вдачею анахорет, домосід, у космосі ще не був, але на зорі дивиться просто — як на вуличні ліхтарі. До речі, це він допоміг академіку Шафоросту переорієнтувати головні завдання меркуріанських експедицій, що дуже не сподобалося геологу Гаху.
— Я б теж після цього не вітався з ним. Згорнув, по суті, всі геологічні пошуки рудних металів на Меркурії… Але що зробиш — Сонце виявилось головнішим і актуальнішим для Землі…
— Авжеж, — пожвавився астробіолог, — Сонце справіку було живоносним вогнем на Землі. Але не тільки живоносним, — по цих словах Попович нервово стиснув руки І мимохіть подивився на передній екран зовнішнього огляду, де розпеченими іскрами палахкотіла гігантська сонячна куля. — І не тільки живоносним, — повторив він спроквола. — Масові епідемії хвороб, жахливі природні катаклізми, руїнацїя атомних об’єктів… Є підозра, що наше світило диригує війнами, ба, навіть спричинює сімейні чвари…
— Щодо сімейних чвар, — усміхнувся Куриленко, — то це справа сімейна, а ось що стосується згубного впливу Сонця на все живе, то я пригадую слова великого вченого минувшини, геніальність якого визнали тільки пізніше. Він говорив, що бувають дні, коли для хворої людини Сонце стає джерелом згину. В такі дні з життєдавця воно перетворюється на заклятого ворога, від якого людині нікуди ні сховатися, ні втекти. Смертоносний вплив Сонця діймає людину всюди, хоч де вона перебуває…
— Я ж казав, що Сонце не тільки народжує, а й губить. Але не будемо, командире, чорнити осяйний лик нашого світила. Давай краще згадаємо, що говорили древні. А вони казали, що якби Сонце не сяяло постійно над нашими головами, а було бачене з якогось одного місця, люди б цілими товпами безперервно ходили туди, щоб споглядати диво небесне і милуватися ним.
— Ось і ми прилетіли під саме крило денної зірки, щоб помилуватися нею, якщо, звичайно, обставини сприятимуть.
— Гадаю, командире, нам буде не до цього. Здається, Карпенко йде…
На порозі постала кремезна постать планетолога.
— Амплітуда коливання гравітації в районі об’єкта вдвічі вища, — повідомив він.
— Гравітаційний вітер чи, може, циклон?
— Не думаю. На решті меркуріанської території спокійно…
— Виходить, вся заковика в об’єкті?
— Напевне…
Запала тиша. По хвилі командир мовив:
— Продовжуйте пильнувати за об’єктом. У разі чого — негайно до мене.
Карпенко вийшов. Попович теж хотів було за ним податися, та враз зупинився і зацікавлено подивився на Куриленка.
— До речі, це той об’єкт, на який три роки тому натрапив Шафорост?
— Він…